Глава 27. Вчителю, скажи

Єгор, додивившись життя Піфагора, продовжив дивитися
спогади про Дмитра, але нічого особливо цікавого для себе
не знайшов до його п'ятдесятирічного віку. Тут дещо
привернула його увагу, а саме деякі його публікації у
соціальній мережі Фейсбук.

20 квітня 2020 р.
- Вчителю, а як стати учителем?
- Тобі ніяк.
- Ну, ви ж якось стали.
– Я народився вчителем.
- І одразу почали вчити?
- Ні, довелося сімдесят років чекати, поки зморщуся, аби
серйозно сприймали.
- А чим ви займалися, поки чекали?
- Запам'ятай: найскладніше в житті - чекати та наздоганяти.
Я займався найскладнішою у світі справою, як я міг ще
чимось займатися? Розумієш, чекати та наздоганяти – це
найскладніше. Та що я тобі пояснюю, ти ж не доганяєш.

6 травня 2020 р.
- Учителю, чому ви весь час мовчите? Вам нема чого
сказати?
- Кому?

6 червня 2020 р.
- Вчителю, у чому сенс життя?
- Уяви, що ти йдеш довгим коридором з рюкзаком за
плечима. В коридорі повно дверей, ти по черзі заходиш у
кожну. Зайшовши в першу, ти бачиш купу різних фігурок,
іграшок, маленьких статуеток. Ти відкриваєш рюкзак і
дістаєш звідти гіпсові форми та починаєш приміряти кожну
фігурку до кожної форми, деякі підходять, деякі ні, і так
сидиш, поки не підбереш та не заповниш усі форми.
Знаходячи кожного разу відповідну, ти радієш як дитина,
дістаєш її, знову прикладаєш, знову дістаєш, довго
розглядаєш і дивуєшся, наскільки вона проста й прекрасна.
Коли усі форми заповнені, ти складаєш їх усі з фігурками
назад у рюкзак та берешся за ручку дверей, щоб вийти, але
двері зачинені, а на дверях напис "Зроби нову форму, щоб
вийти". Ти сідаєш і довго думаєш, у результаті робиш її,
двері відчиняються і ти виходиш. Потім заходиш у наступні
двері, але в черговий раз відкривши рюкзак, ти бачиш, що
форми знову порожні і тобі доводиться робити все заново.
Ти б здурів, звичайно, від цього всього, якби при вході в
кожні нові двері не втрачав пам'ять.
- Тобто, мені треба навчитися робити форми з гіпсу?
- Так, трясця! Форми, бляха! З гіпсу! Ну добре, неси вже
гіпс, дятел. Може, хоч так відчепишся.

2 липня 2020 р.
- Вчителю, навіщо потрібний біль?
- А як ще зрозуміти, що ти живий?

15 серпня 2020 р.
- Вчителю, що таке щастя?
- Це природний стан людини, яка може подивитися на всі
боки або в себе, і сказати "Очманіти, який же я щасливий!"
Але замість цього він зазвичай вибирає наркотик у вигляді
жалості та співчуття від інших, а для цього треба
прикинутися нещасним. Так що посміхайся та будь
щасливим, наркоман! Від мене жалості точно не буде.

15 серпня 2020 р.
- Вчителю, а ви пам'ятаєте усі свої минулі інкарнації?
- Я пам'ятаю навіть до інкарнацій, я був Ємельяновим, як і
ти.

15 серпня 2020 р.
- Вчителю, а як працює доля? Адже це неминучість, якщо я
правильно зрозумів, і вона не залежить від бажань, якихось
забаганок чи волевиявлень.
- Збірка Ємельянова залежить лише від руху атомів, планет
та галактик. Від того, що ти, бовдур, став не з тієї ноги,
вона не залежить. Від того, що в тебе був вибір стати
математиком чи бовдуром, вона не залежить. Але в тебе не
було вибору, тому ти й став бовдуром. Чому так сталося?
Математиком народжуються, як і генетиком, політиком,
танцюристом, архітектором, фотографом, художником чи
бовдуром. І не важливо скільки років потрібно, аби ти став
тим, ким маєш стати, ти ним станеш, це закладено в тобі з
народження, це ані погано, ані добре, це є. Доленосних
подій у житті насправді не так багато, всі вони розраховані
виходячи з твого Кодексу Честі, який і визначає твій вибір,
кожен з яких не випадковий.
Щось я розговорився, принеси капці.

21 серпня 2020 р.
- Вчителю, чому ви ніколи не розповідаєте про свої
помилки, щоб я зрозумів, що так не треба і не робив їх?
- Нарешті я знову бачу бовдура, думав, що вже не
повернеться. Ти ж знаєш, що я фаталіст, що я впевнений у
неминучості та невідворотності долі? Ну, думай, воруши
звивинами в голові іноді, перш ніж сформулювати питання.

23 серпня 2020 р.
- Вчителю, а ваш шлях, це шлях воїна?
- Підійди, будь ласка, не бійся, я просто тобі очі
повиколюю, щоб ти більше Кастанеду не читав.
Шлях воїна нічим не відрізняється від шляху швачки,
продавчині, доставщика піци чи наркомана. І від твого
шляху бовдура він теж не відрізняється. Можеш вже
пишатися, придурок.
Тільки іноді згадуй про гіпсові форми, приноси мені капці і
будеш молодець.

1 жовтня 2020 р.
- Вчителю, а чому іноді з людьми відбувається щось дивне,
вони наче божеволіють?
- Тому, що так їм менш нудно жити. А найбільший страх,
навіть більший за страх смерті, це страх нудьги.

10 жовтня 2020 р.
- Вчителю, а Ви любили когось до нестями?
- Ти ідіот, як можна любити не до нестями? І як можна
говорити про кохання в минулому часі?

15 листопада 2020 р.
- Вчитель, інвалід – це людина з обмеженими
можливостями?
- Так.
- І не важливо, що обмежує його можливості?
- Так.
- Отже, людина з принципами також інвалід?
- А ти дорослішаєш, синку.

15 грудня 2020 р.
- Вчителю, чому іноді старий, який намагається вчити
молодика, сам мудрістю не відрізняється?
- Та тому, що вік треба рахувати, враховуючи усі людські
життя цього ідіота. І тоді виявиться, що цей п'ятисотлітній
бовдур намагається вчити п'ятнадцяти тисячолітнього
зрілого чоловіка.

29 грудня 2020 р.
- Вчителю, а як працює доля?
- Принеси карти гральні.
Учень приніс колоду, дав учителю, той старанно
перетасував і поклав перед собою.
- Скажи дві масті.
- Трефа та бубна.
- Які лишилися?
- Піка та чирва.
- З цих двох вибери одну.
- Піка.
- З піки вибери п'ять карт.
- Шістка, сімка, вісімка, дев'ятка, десятка.
- Які лишилися?
- Валет, дама, король, туз.
- З цих чотирьох вибери дві.
- Дама, туз.
- Які лишилися?
- Валет та король.
- З них вибери одну.
- Король.
- Яка лишилася?
- Валет.
- Переверни колоду.
Учень перевернув, знизу був валет пік.
- Як ви це зробили?
- Коли я тасував, то краєм ока помітив останню карту.
Потім я просто вів тебе до неї, скеровуючи на потрібний
вибір. А тепер уяви, що я – це твій внутрішній голос, який
підказує тобі, який необхідно зробити вибір у доленосний
момент життя. Пам'ятаєш історію з рюкзаком та гіпсовими
формами? Цей рюкзак – твій внутрішній Кодекс Честі, який
і визначає вибір. Кожна форма – окрема стаття Кодексу, ти
сам їх створював поштучно в кожному своєму житті, але
творив їх ти теж не наобум, а використовуючи ті, що вже
мав.
- Тобто, немає ніякої Великої Павучихи, яка сидить та в’яже
павутину долі?
- Цю павучиху придумали для дітей та дурнів, але ж ти вже
не дитина.
- А виховання та середовище щось формують, якісь форми?
- Ні, виховання може в чомусь відповідати формам і тоді
засвоюватися, або не відповідати і тоді відторгатися. Коли
воно відповідає і засвоюється, складається враження, що це
виховання чи середовище їх сформували, але це не так.