Глава 35. Всесвіт Ємельянова

- Здрастуйте, діти. Сьогодні ми робитимемо птахів. Ви пам'ятаєте, що на минулому занятті дізналися про птахів? Де живуть, чим харчуються, як виглядають. Добре, починайте. Наприкінці уроку я перевірю ваші роботи.

- Ємельянов, ти нормальний? Як можуть птахи так сильно відрізнятись розмірами? Це хто?

- Це Кетцалькоатль, Роза Василівна.

- Що це за назва для птаха? Як це можна вимовити? А ось ця маленька муха, що це?

- Колібрі.

- Ну, і скільки оцих колібрі має з'їсти твій величезний дурний пелікан, аби наїстися?

- Ні скільки, бо я їх розвів за часом, вони живуть у різних періодах. А ще Кетцалькоатль харчується тими, хто живе у воді.

- Чудово! Я вас рік навчала, що птахи літають у повітрі, а риби живуть у воді, а ти мені тепер пропонуєш птахів, які їдять риб? У тебе всі вдома?

- Вони з повітря пірнають ненадовго у воду та ловлять рибу.

- А у повітрі ти не міг вигадати їм їжі? Навіщо так ускладнювати? Складність - шлях до хаосу. А хаос ми вивчатимемо лише у п'ятому класі. Зрозуміло, Ємельянов? Хух, аж спітніла.

***

- Так, дітки, я перевірила ваші контрольні завдання з почуттів. Загалом непогано впоралися: три п'ятірки, вісімнадцять четвірок і лише дві трійки. Але одну роботу я не змогла оцінити.

Ємельянов, встань, будь ласка. В принципі, непогано у тебе з фантазією, але навіщо так багато, аж сто шістдесят дев'ять почуттів? Можна було б обмежитися двадцятьма-тридцятьма. Ну, то нехай, ти мені поясни краще, що за це кохання, що це за дивне почуття і навіщо воно потрібне.

- Кохання поєднує в собі багато почуттів та посилює їх у кілька разів. Воно складне для розуміння та дає їжу для роздумів, щоб не було нудно жити. А ще кохання наповнює сенсом людське існування, тому що змушує шукати його, щоб відчути. Воно як наркотик та набагато сильніше за інші почуття.

- Тобто, розумна істота, одного разу спробувавши це почуття, потім приречена на пошуки його страждаючи? Все зрозуміло, ти в почуття запакував наркотик та згодував це розумній формі життя, аби вони мучилися без нього, якщо не знайдуть. Ти садист, Ємельянов, тебе треба лікувати!

***

- Тема контрольної "Розумне життя та його відмінності від нерозумного". Робіть свої роботи та складайте на край столу.

- Ємельянов, ти впевнений? До кінця уроку ще двадцять хвилин, може, перевіриш ще раз?

- Ні, я впевнений.

- Гаразд, подивимося. Що ще за боги? Скільки їх? Сорок вісім сторінок?! Очманіти! Ти точно ненормальний. І в чому розумність цієї розумної форми життя, якщо вони не користуються розумом та вигадують собі богів?

- Бо їм нудно. А нерозумним не буває нудно.

- А вони можуть від нудьги не займатися нісенітницями, а робити щось корисне для себе? Нащо для цього вигадувати якихось богів?

- Вони бачать сенс життя у боротьбі. Але щоб з чимось боротися, треба спочатку створити антагонізм. Ось вони і створюють різну дурню, а потім борються із нею.

- Вони ж вбиватимуть один одного в ім'я цих богів. Ні, Ємельянов, ти не просто псих, ти маніяк! Завтра з батьками до школи.

***

- Діти, сьогодні дуже відповідальний день, бо ви складаєте іспит зі створення Всесвіту. Я впевнена, що ви добре підготувалися і знаєте, що робити. Ходімо на подвір'я, там вже усе готове, – Роза Василівна вивела клас у шкільний двір.

У дворі школи в повітрі висіла скляна куля метрів двадцять в діаметрі. Першим викликали Ємельянова, який телепортувався у кулю, потім сів у позу лотоса та заплющив очі. Учні сіли навколо кулі на траві та почали чекати на видовище. Через пару хвилин Ілля почав повільно підійматися у повітрі. Коли він досяг центру кулі, то костюм-тіло зникло і з'явилося його справжнє тіло, яке було схоже на клубок товстих волокон різних кольорів. Через кілька секунд стався спалах, настільки яскравий, що здавалося можна осліпнути від нього. Але він засліпив усіх ненадовго, після чого з'явилася маленька точка всередині кулі, яка почала поступово збільшуватися, перетворюючись на щось на кшталт туману або хмари. Це тривало хвилин п'ятнадцять. Нарешті хмара заповнила увесь простір кулі та можна було помітити, що вона складається з маленьких галактик та їх скупчень. Ще через хвилин п'ятнадцять цей туман усередині скляної кулі почав стискатися, поки не перетворився знову на маленьку чорну точку. Після цього стався новий засліпливий спалах та Ємельянов з'явився у центрі кулі все в тій же позі лотоса. Він розплющив очі та телепортувався з кулі на галявину.

- Ти, Ємельянов, скотиняка! Ти розумієш, що міг не зібратися назад? Навіщо ти дав розумній формі життя свободу волі? Ти ж знаєш, що у початковій школі це заборонено? Хаос ви ще не проходили! До того ж це могло їх винищити повністю, і тоді вони б вже точно не еволюціонували до рівня Творців. Тоді у твоєму Всесвіті не було б жодного сенсу. Якщо мене звільнять, то я тобі ніколи цього не забуду!