Глава 31. Кодекс честі

Єгор сидів за столиком у кафе в районі, який дуже нагадував стародавній Париж, в парі кварталів навіть була видна Ейфелева вежа, пив капучино із тістечком та насолоджувався красою архітектури. Раптом голос Терези в голові перервав весь кайф та романтику.

- Єгоре, досить ледарювати та обжиратися. Ти забув, що в нас сьогодні заняття? Вибач, що трохи зіпсувала тобі задоволення, але справи важливіші. Тож стрибай у таксі і давай шуруй до мене швидко.

- О, горе мені, вчителю! Провина моя величезна, тож покарання мені підготуй максимальне, бо гріх на мені смертельний!

- Давай, доїдай швидше та руки в ноги! Жартівник знайшовся.

Через пів години Єгор із Терезою вже сиділи на шезлонгах біля басейну на подвір'ї її будинку. Погода сприяла заняттям на свіжому повітрі, червневе сонце світило яскраво, але ще не припікало. Будинок Терези знаходився в районі Retro F, де все було дуже яскраво та ретро-футуристично. Тереза була вдягнена відповідно до стилю цього району та свого помешкання у яскравий помаранчевий комбінезон з блакитними крильцями на плечах та яскраво-рожевими вставками. Макіяж її теж був дуже яскравим, а зачіска дивної форми.

- Настав час, Єгоре, показати тобі кімнату Кодексу Честі. Пам'ятаєш, Подорожній говорив про те, що ми знайшли спосіб безпомилково визначати рівень морального розвитку особистості, а також суспільства загалом. Спочатку розберімось з моральним рівнем особистості. Зараз я покажу, де знаходиться ця кімната. Нам доведеться пірнути на ще більшу глибину, ніж та, де знаходиться Коридор. Одразу попереджаю: це небезпечно, бо ми увійдемо в дуже добре захищений "бункер". Спочатку без мене туди не спускайся. Небезпечний шлях не туди, а назад. Без необхідного тренування та обережності можна пошкодити розум досить серйозно, навіть незворотно. Кілька разів деякі Безсмертні опинялися в психлікарні та ми не могли їм допомогти до кінця їхнього життя. Зараз, звичайно, ми навчилися набагато краще володіти технікою глибинних занурень у захищені відділи мозку, але краще не ризикувати.

- А Коридор, чому він виглядає саме таким? Бо він у такому вигляді із такою графікою завантажений у мозок? А хто цю графіку вигадав та завантажив туди? Творець?

- Ні, в самому мозку немає цієї графіки. Там складна система, яка зберігає багато різної інформації, але, щоб її прочитати та побачити у звичному нам вигляді, її потрібно спочатку декодувати та потім накласти свою візуальну проєкцію. Коридор виглядає саме так, тому що це плід фантазії того, хто перший його створив у своїй уяві, а саме Подорожній. Потім він передав Коридор у такому вигляді наступному Безсмертному і так далі. Зараз я передала його тобі, а ти колись передаш іншому. З кімнатою Кодексу Чести подібна історія, бо вона також плід уяви Подорожнього. Якщо мати бажання та хорошу уяву, то її можна змінити під свої уподобання, але по-моєму там і так все чудово. Там хоч і трохи простувато, зате дуже наочно, не бачу сенсу щось міняти.

Єгор відкинув шезлонг, зручно ліг та заплющив очі. Тереза теж відкинула свій шезлонг та влягла. Сеанс почався. Спочатку Єгор потрапив до Коридору тим самим способом, який став вже звичним, тільки на відміну від нього з ним був не тільки голос Терези, її образ теж візуалізувався повністю. Вона взяла його за руку та попросила ні про що не турбуватися, бо вона все контролює. Тієї ж секунди підлога під ними провалилася і вони полетіли вниз у повній темряві. Невимовний страх, що охопив спочатку Єгора, поступово зменшувався завдяки тому, що Тереза весь час міцно тримала його руку та повторювала: "Все добре. Заспокойся, Єгоре, я з тобою".

За відчуттями Єгора летіли вони щонайменше п'ять хвилин та опинилися в невеликому слабо освітленому приміщенні. Перед ними були великі круглі броньовані двері з круглою ручкою, схожою на морський штурвал, як у сховищі банку.

- Ну давай, боєць, відкривай свій головний скарб. - Тереза намагалася жартувати, щоб Єгор менше тремтів. Але навіть попри його величезний інтерес до майбутнього видовища, тремтіння в руках ніяк не проходило.

238

Після деякого вагання Єгор взяв себе в руки, з силою крутнув ручку та потяг її на себе. З відкритого отвору ринуло світло, яке на пару секунд засліпило очі. Звикнувши до яскравого світла, Єгор з Терезою зайшли в отвір та опинилися у великому напівкруглому приміщенні, де не було нічого, окрім однієї великої стіни від підлоги до стелі, яка складалася з невеличких прямокутників різного кольору. Лівий край починався зі світло-блакитних прямокутників, які зліва направо поступово переходили у яскраво-блакитні, сині, зелені, жовті, червоні та найдальший правий край стіни закінчувався дуже темним бордово-коричневим кольором.

- Не соромся, відкривай будь-яку скриньку та подивися, що в них зберігається.

Єгор відкрив перші-ліпші світло-блакитні прямокутні дверцята. Там була скринька з різних сортів дерева, інкрустована дорогоцінним камінням та золотим гербом.

 - Це що, мій герб? Дворянський?

- Ні, не дворянський, а твій особистий. Ти сам собі його вигадав, точніше твоя підсвідомість. У мене, наприклад, немає герба та скриньки скромніші, але ж ти у нас творча особистість, можеш собі дозволити. - Тереза усміхнулася і підморгнула.

Єгор відкрив скриньку, там лежала невелика гіпсова форма з двох половинок, він роз'єднав половинки та витяг бронзову статуетку у вигляді дівчини, яка сидить на камені. Її поза і погляд говорили про те, що вона відчуває якесь високе почуття, але при цьому також і нестерпний біль та розпач.