Глава 26. Звідки береться страх висоти

В день весняного рівнодення все плем'я, як завжди, зібралося на вершині гори Ходо. Шаман бив у бубон та виконував свій дикий танець, який відганяв злих духів. Біля краю прірви стояло двадцять шість молодих дівчат, усі вони були в спідницях з різнобарвного пір'я, голови їх були урочисто прикрашені квітами. Наприкінці свого танцю шаман протяжно прокричав ім'я божества Ходо, дівчата повторили за ним цей крик, піднявши руки й голови до неба та стрибнули з обриву. Але одна дівчина не стрибнула і залишилася стояти. Вона обернулася до племені та прокричала: “Це неправильно! Ви вбивці! Я не хочу вмирати!"

Шаман підійшов до неї, погладив по плечу, щось тихо сказав на вухо та сильно штовхнув в бік прірви. Вона полетіла вниз з криком «Ні!» Останнє, що вона почула перед смертю, був хрускіт її кісток та черепа.

Піфагор скочив з ліжка в поту, схопився за голову, вона булла на місці й ціла. Тоді він почав гарячково обмацувати себе, але усі кістки також були цілі. Кілька секунд він не міг зрозуміти, де він і хто. Нарешті усвідомивши, що він Піфагор, грек, знаходиться в Єгипті, в Мемфісі, в храмі Пта, трохи заспокоївся. Зрозумівши, що це був сон, він почав приходити до тями.

“Ні, це не просто якийсь кошмарний сон, де я був дівчиною з якогось племені, яку принесли в жертву їхньому богу. Це щось більше, бо все було настільки реальним. Так не буває уві сні. Господи, цей хрускіт... він досі стоїть в мене у вухах. Це справжній жах!”

Помічник Падінеїтха перервав його роздуми: “Піфагоре, верховний жрець чекає на тебе, тож я проводжу. Одягайся та підемо, він сказав привести тебе негайно.”

- Як спалося, Піфагоре? Не відповідай, дай вгадаю. Думаю, ти надовго запам'ятаєш цю ніч та цей свій сон, - Падінеітх трохи усміхнувся.

- Думаю, так. Але як ви дізналися про мій сон? Ви що, знаєте і про те, що я бачив у тому сні?

- Напруж трохи пам'ять та згадай, що було до того, як ти потрапив на гору Ходо.

Піфагор насупив чоло та почав чухати його рукою.

- Так, я згадав. О боги, ви ж були там! Ви вели мене по темному коридору з дверима, потім я зайшов в одну з них та опинився на тій горі в тілі дівчини, яку принесли в жертву богу Ходо. Вибачте, але я нічого не розумію. То це був сон чи якесь чаклунство?

- Це не чаклунство і не сон. Це було те, про що я тобі говорив, коли брав до себе в навчання, бо це початок передачі тобі таємних знань. Я показав тобі коридор з твоїми минулими життями, де ти побачив невеликий фрагмент одного з них. Він був дуже трагічним. Але ти маєш зрозуміти, що це просто спогади, їх неможливо змінити, тож не бійся їх. Твоє навчання майже завершено, у наступні кілька місяців ти займатимешся тільки зі мною та навчатимешся користуватися цим коридором.

- Але це не вкладається у моїй голові. Як це можливо? Вибачте мені за мої емоції, бо мені важко у це повірити.

- Нічого, Піфагоре, я тебе розумію. Я й сам колись був таким, коли отримував ці знання. Поступово я все розповім та покажу, нам нема куди поспішати. На тебе чекає нелегкий шлях. Але ти знав, на що йдеш, тому маєш бути сильним та готовим до будь-яких труднощів. Твій час настав, Піфагоре. А зараз іди відпочинь, прогуляйся та постарайся повернути собі душевну рівновагу та спокій, бо для навчання будуть потрібні усі твої розумові та моральні сили.

Протягом наступних трьох місяців Падінеітх навчив Піфагора телепатичних технік та правил користування коридором. Потім ще кілька місяців пішло на ознайомлення з підготовленим для нього філософсько-науково-релігійним вченням. Після повернення до Греції він повинен був організувати школу та ретельно відібрати до неї учнів та послідовників, яким передати окрім своїх наукових та філософських знань і нову доктрину. А таємні знання про телепатію та коридор довірити якомусь одному найкращому учню, але тільки після згоди Падінеїтха, з яким Піфагор мав підтримувати телепатичний зв'язок.

Перед від'їздом з Мемфіса Піфагор згадав про схованку Нітокріс під фіговим деревом. Він пішов туди та відкопав камінь. На ньому було написано "Коридор".

Але під час повернення Піфагора додому сталося непередбачуване та цей шлях розтягнувся на довгі дванадцять років. Доля чи втручання якихось вищих сил створило непереборну перешкоду у вигляді царя Вавилона Камбіса, сина самого Кіра, який зі своїм загоном випадково зустрів караван купців, в якому їхав і Піфагор. Камбіс дізнався, що в каравані їде вчений грек, тому познайомився з ним та запропонував пожити якийсь час у Вавилоні, аби місцеві вчені та лікарі могли поповнити за допомогою Піфагора свої знання, а також передати свої, якими грек не володів. На перший погляд, ця пропозиція виглядала як звичайна гостинність, але через деякий час, коли Піфагор захотів покинути Вавилон та повернутися до Самосу, він зрозумів, що це полон. Йому дали зрозуміти, що Камбіс хотів би бачити його у Вавилоні. І хоча йому надали прекрасні умови для роботи, можливість спілкуватися з видатними вченими та мислителями, та все ж таки це була золота клітка, яка нічим не краща за звичайну. Усі довгі роки у Вавілоні Піфагор пам'ятав про свою місію, іноді спілкуючись телепатично з Падінеітхом, але вдіяти вони нічого не могли, бо бажання Камбіса було твердим як скеля.

І ось нарешті після довгих років полону у Піфагора з'явився шанс для втечі, якою він і скористався. Кір зазнав поразки в одній зі своїх численних війн. Пішли чутки, що він убитий. У Вавилоні стало неспокійно та виникла небезпека повалення Камбіса його противниками. Піфагор зрозумів, що це його шанс, тому підкупив стражників та вночі вибрався за міську браму. Наступного дня він зустрів торговий караван. Цього разу на його шляху не було перешкод та він благополучно повернувся до Самосу, де одразу почав організовувати свою школу. Але правителю Самоса Полікрату школа Піфагора та його вчення, яке передавалося з вуст в уста тільки у стінах школи, припали не до смаку. У школі навчалися багато знатних людей острова та їхніх дітей, тож суспільна вага авторітету Піфагора стрімко зростала. Полікрат злякався популярності Піфагора, бо вважав, що це могло похитнути його владу, тому він зробив усе, аби вчений залишив острів. Піфагор переїхав до Італії та заснував свою школу у Кротоні. Цього разу школа проіснувала набагато довше, тридцять років, аж до самої смерті Піфагора.