Глава 24. Фігове дерево

Повернувшись із занять з астрономії та математики ще до світанку, Піфагор так і не зміг заснути, бо думки кружляли у голові у божевільному вихорі. Але були вони зовсім не про зірки та числа, причина їх була зовсім іншою та звали її Нітокріс. З моменту їх знайомства пройшло лише понад місяць, але вони вже встигли зустрітися вісім разів. Це були незабутні для Піфагора моменти: вони розмовляли на різні теми від філософії та науки до питань життя суспільства і навіть механічних конструкцій для міських потреб та військових цілей, жартували, грали у різні ігри та каталися на конях.

Але зараз йому були зовсім не важливі усі ці розмови, бо ж його уява малювала картини, яких не було, але він так хотів, аби вони стали реальністю. У цих картинах він торкався її смуглявої бархатистої шкіри, гладив волосся, цілував плечі, руки, груди, глибоко вдихав аромат її пахощів, намагаючись крізь нього почути найкращий у світі аромат – запах її тіла.

Звук дзвіночка, який скликав учнів на сніданок, змусив перерватися цим солодким мріям. Піфагор прокинувся з непереборним бажанням побити дзвонаря за таке віроломство, але все ж узяв себе у руки. Сонце вже встало та храм своїм гулом поступово повертав у реальність. Неохоче він побрів до ранкового приймання їжі, але їсти йому зовсім не хотілося, як і бачити інших людей та тим більше спілкуватися з ними. Біля їдальні Піфагор помітив Протеуса з трьома учнями, які щось шепотіли один одному та дивилися в його бік. У цей момент повз нього пройшов селянин та шепнув йому на вухо "Сьогодні через годину після заходу сонця на березі, де закінчується кам'яна набережна, біля фігового дерева." Піфагор впізнав селянина, це був переодягнений слуга Нітокріс, та серце його забилося сильніше.

- Привіт, Піфагоре, як спалося? - Протеус усміхався та був привітним як завжди, хоча щойно, як здалося Піфагору, розмовляв з друзями саме про нього і вони ніби щось задумували проти нього.

- Привіт, Протеусе. Дякую, що спитав. Спав я як немовля, якому нічого не загрожує, та його сон надійно захищений маминою турботою.

- Я звичайно не претендую на роль твоєї матусі. але дещо можу зробити, аби трохи захистити тебе. Оті троє, з якими ти мене бачив, замишляють проти тебе змову. Я з ними потоваришував, коли зрозумів, що це головні твої заздрісники, бо хотів бути в курсі їхніх підлих планів та мати можливість попередити тебе у разі небезпеки. До речі, зробити це було не так просто, скажу я тобі. Так, я знаю, ти мене теж підозрюєш, але я на твоїй стороні. Вони мені ніякі не друзі. Тут взагалі у мене тільки один друг і це ти, а усі ці пихаті діти багатіїв ніколи таких як ми не впустять у своє коло, тільки трохи можуть наблизити задля якихось своїх інтересів. Так ось, один із них помітив, що до тебе вже кілька разів підходив один й той самий селянин. Він впізнав у ньому слугу дочки фараона. Вони вирішили за тобою простежити та їхні підозри виправдалися, бо вони бачили, як ти зустрічався із принцесою біля фараонових конюшень, з чого зробили висновок, що у вас із нею стосунки далеко не просто дружні. А зараз я дізнався, що вони вирішили донести про це Падінеїтху, сподіваючись, що він припинить твоє навчання та вижене тебе з храму. Тобі потрібно випередити їх та повідомити першим про ваші зустрічі з Нітокріс. Ну, або може придумаймо щось краще, щоб зупинити їх. Хоча, я навіть не уявляю, як це можна зробити.

- Не буду брехати, Протеусе, я справді тобі не довіряв. Але ти мене приємно здивував. Дякую за попередження та вибач, що погано думав про тебе. Зараз я дуже радий, що можу назвати тебе другом. Але до Падінеїтху я не піду, нехай вони доносять, а там подивимося. Зупиняти їх я теж не хочу. Якщо виженуть, то нехай виженуть. Покладусь на долю.

- Не роби так, Піфагоре! На кону ж твоє майбутнє і зараз тільки ти можеш вирішити свою долю.

- Ні, не можу, бо щось усередині заважає мені. Я не зможу поважати себе після цього. Нехай доля сама вирішує, якою вона для мене буде. Я прийму будь-який її вердикт.

- Я дуже з тобою не згоден, але це твоє рішення. Як мені не буде важко, але я в будь-якому випадку тебе підтримаю.

- Дякую, але пообіцяй нічого не робити без мого відома, - Піфагор поклав руку на плече Протеусу та рішуче подивився йому в очі.

- Це буде дуже важко, але гаразд, я обіцяю.

На заняттях з символьної та ієрогліфічної мови Піфагор навіть не замислювався про сенс того, що він переписував, бо його думки були зайняті Нітокріс та можливим непередбачуваним вигнанням з храму. Але головне для нього було те, що вигнання з храму могло означати вигнання взагалі з Єгипту, тож він міг більше ніколи не побачитися зі своєю принцесою.

Піфагор спустився до річки, коли зовсім стемніло. Нітокріс чекала в обумовленому місці на березі Нілу. Її охорона стояла подалі, аби не чути, про що вони говорять. Легкий вітерець ворушив листя невисоких кущів і траву, місячна доріжка доходила по воді майже до їхніх ніг.

- Пробач, будь ласка, моя пані, що змусив чекати.