Глава 22. Імперія Моди

Дмитро лежав у палаті обласної лікарні після отруєння. Він понад рік тому повернувся додому після служби в армії, встиг одружитися та в нього вже народилася донька. Поряд на лікарняному ліжку лежав та читав газету справжнісінький зек, якого ніхто не охороняв, бо він відбував термін на так званому поселенні, де ув’язненим дозволялося іноді виходити до міста і навіть лікуватися у звичайній лікарні. Дмитро після служби у внутрішніх військах, де він конвоював ув'язнених на поїздах у спеціальних вагонах, які називали “Столипін”, не боявся зеків та вмів з ними спілкуватися, тому з сусідом по палаті він легко порозумівся та потоваришував.

- Що читаєш, Льово?

- Так фіг знає, надибав у медсестри, "Simon" якийсь. Анекдоти тут в кінці прикольні. На, почитай, а я піду чифірну, мабуть. Тобі накаламутити?

- Та можна. Тільки мені не як собі, бо помру раніше свого часу від інфаркту. Мені купець зроби середньої потужності та візьми там у мене в тумбочці вафлі лишилися.

Перші сторінки газети Дмитро перегорнув, бо політика його не цікавила, а ось в середині його увагу привернула стаття та інтерв'ю з молодим харківським модельєром Сандро журналістки Вікторії Тергалинської. Дмитро вже чув це ім'я, вона була досить відомою у місті, зробила собі популярність скандальними передачами про секс на радіо.

Дмитро з цікавістю прочитав інтерв'ю з модельєром, де навіть були фотографії Сандро з Вікторією та кілька його ескізів жіночого одягу.

“О, точно, модельний бізнес! Ось чим я хотів би займатися - керувати модельним агентством, а може й авторським ательє навіть, або будинком моди”, - Дмитро розглядав фотографії та уявляв собі своє можливе цікаве майбутнє.

- А, братику, я знав, що тебе ця статейка вставить. Ха-ха. Та не стримайся ти, все пучком, мені теж сподобалися його малюнки. Нормально малює пацанчик. Тільки він походу трохи голубець, ну то дрібниці, вони ж у цій своїй моді усі такі. Де там твоє печиво у клітинку? - Льова приніс чай та трохи застав зненацька Дмитра.

Дмитро не став розповідати Льові про свої думки, які відвідали його після прочитання статті, про те, як він вже уявляв себе в ролі керівника та хореографа модельного агентства, організатора показів мод та інших цікавих шоу. Льова хоч і виглядав цілком адекватним, але все ж таки його тюремні погляди та принципи навряд чи дозволили б зрозуміти деякі речі. Дмитро вирішив після виписки знайти цього Сандро та поспілкуватися з ним.

Але підлікувавшись та повернувшись додому, він про все це забув, бо сімейні справи та проблеми вивітрили ці думки з його голови, поки одного разу по телевізору не побачив сюжет про Сандро. Інтерв'ю в якомусь ательє знову в нього брала та ж сама Вікторія. Дмитро згадав про свої плани і вирішив тепер вже точно знайти Сандро. Він прийшов до редакції газети “Simon”, де залишив записку для Вікторії Тергалинської. У ній він написав свій номер телефону з проханням передати його модельєру Сандро, якщо тому цікава пропозиція відкрити своє авторське ательє та модельну агенцію. Це був, звичайно, блеф, бо достатньо грошей у Дмитра не було, аби їх вистачило на відкриття такого бізнесу. Але впевненості та рішучості вистачало, він абсолютно не сумнівався, що зможе знайти інвестора на таку цікаву справу. Головне, щоб Сандро зателефонував. Не чекаючи дзвінка, Дмитро зайнявся написанням бізнес-плану та закінчив його за кілька днів. Дзвінок не забарився, Сандро без жодних передмов запропонував зустрітися у нього вдома.

- Привіт, Даймоне! Приємно познайомитися, я Сандро, а це П'єр. Він француз, по-нашому не розуміє, - Сандро, високий симпатичний блондин представив свого товариша, невисокого темноволосого міцного хлопця з не зовсім дружнім поглядом з-під чола.

- Не звертай уваги, він так жартує. Я Петро, але він мене називає П'єр, бо подобається йому все французьке, - П'єр простяг руку для привітання, - тобі чай чи каву?

- Каву, дякую, - Дмитро пройшов у кімнату невеликої трикімнатної квартири в хрущовці та почав розглядати стелажі з книгами. Бібліотека була досить пристойна та багато говорила про її власника.

- Ну, сідай, Даймоне, розповідай, коли та як ми опинимося у Парижі на тижні високої моди.

Зрозумівши, що Дмитро зовсім не багатий та не зможе вкласти в бізнес свої гроші, Сандро трохи зажурився. Але азарт та енергія Дмитра йому сподобалися. Він показав свої ескізи, кілька вже пошитих суконь, прочитав бізнес-план, поставив по ньому кілька запитань, головне з яких стосувалося суми вкладення. Почувши її, його очі трохи розширилися, бо вона була не маленька.

- Ти справді думаєш, що хтось у нашому місті може вплутатися у таку авантюру та вкласти такі гроші?

- Я не думаю, а впевнений! В мене немає жодних сумнівів. Нам потрібен лише один інвестор, якому це просто буде цікаво. Начхати, що він нас не знає і начхати, що це може не окупитися, бо ми зробимо його життя цікавішим. Ми зробимо з його нудного сірого життя справжній фестиваль із феєрверками, движухою, гарними дівчатами. Ми зробимо шоу та свято у його нікчемному житті. І я його обов’язково знайду! Не завтра, то післязавтра. А от якщо він ще й не втратить гроші, якщо ми зможемо почати окупатися, тоді можна буде очікувати чи то від нього, чи то від інших інвесторів вливань на порядок більше. Талант в тебе є, невелика популярність є, якісь зв'язки на телебаченні та в газетах є, камера тебе любить та спілкуватися з пресою ти вмієш. Організацію показів та виробничий процес я візьму на себе, як і заняття з дівчатами, бо в мене є хореографічна підготовка.

- Ні, Даймоне, хореографом хай буде П'єр, бо у тебе й без цього турбот буде забагато, якщо все вийде.

- А, то П'єр теж із хореографічною підготовкою? – Дмитро здивувався несподіваному повороту.

- П'єр, я поставлю музику, а ти станцюй Даймону антре, будь ласка.

Сандро поставив касету в магнітофон, П'єр станцював невеличкий етюд, за яким Дмитро зрозумів рівень його підготовки. Це був досить низький рівень. З такими танцями напів аматори зазвичай їздили на заробітки в нічні клуби Туреччини. Але розтяжка у П'єра була чудова, це здавалося незвичайним для такого качка.