Глава 21. Питання еволюції

До світанку ще було далеко. Єгор спокійно спав і дивився черговий сон-спогад про Дмитрика з двадцятого століття. До балкона безшумно підлетів невеликий пасажирський дрон, який не тільки беззвучно літав, але й був практично невидимий. Його ледь помітні розмиті контури можна було побачити тільки зблизька, з півтора-двох метрів. Таких технологій на Землі ще не було, це була технологія з Європи. Невидимість дрону забезпечував спеціальний матеріал, яким була обтягнута уся його поверхня. Верхній шар матеріалу складався з напівсфер-екранів розміром близько п'яти міліметрів, між якими розташовувалися мікрокамери з дуже вузьким оглядом. Камери зі зворотньої сторони об'єкта передавали зображення на протилежний бік і відтворювали його на пластикових екранах-напівсферах. Зі зворотного боку матеріал був майже абсолютно прозорий. Точність картинки та природність кольорів забезпечували кілька мікроскопічних, але досить потужних процесорів із програмою, яка контролювала створення ефекту невидимості.

У дрона безшумно від'їхали невидимі дверцята і так само без звуку горизонтально виїхав невидимий трап, по якому на балкон спустився чоловік у костюмі, який закривав усе тіло, та був зроблений з того ж матеріалу, яким було обтягнуто й дрона. Він тихо зайшов до спальні, зробив ін'єкцію снодійного в шию Єгору, просто доторкнувшусь до неї пальцем, поклав його на плече та повернувся назад у дрон. Збоку це виглядало ніби сплячий чоловік раптом піднявся у повітря над своїм ліжком, перемістився на балкон, вилетів за нього та й раптово зник. Ніхто з сусідів цього не побачив, але навіть якби й побачив, то прийняв би за якусь нову дивну рекламну голограму.

Опритомнів Єгор вже у ліжку на базі, вмився, пішов у їдальню, поснідав та попрямував на своє робоче місце у відділ програмістів. Він працював у команді, яка створювала віртуальних двійників, на яких перемикали органічні чіпи таких самих, як і він, нових членів місії. Їх було вже близько півтори тисячі з усіх куточків планети.

- Єгоре, зайди до мене, будь ласка, - Єгор впізнав голос у голові, це був Давид, командир місії.

- Слухаюсь, генерале, - Єгор пішов до кабінету командира, не знаючи радіти цьому чи навпаки. В цьому кабінеті він бував нечасто, лише два рази за пів року.

- Привіт, Єгоре, сідай. Твій двійник пройшов усі випробування та повністю готовий до постійного підключення, тож відсьогодні ти можеш не повертатися більше у своє колишнє середовище та помешкання до закінчення місії. Двійник виконуватиме твою роботу, вестиме звичний тобі спосіб життя, спілкуватиметься із замовниками по аудіо- та візуальному зв'язку. Наскільки я знаю, в тебе нема тих, з ким потрібно було б зустрічатися живцем, тому можеш вже не виходити назовні. Але якщо будуть якісь складнощі з двійником, ти одразу ж про це дізнаєшся та зможеш вийти в екстреному випадку. Якщо є якісь питання, можеш зараз спитати.

- Командиру, мені поки що мало відомо про саму місію. Я розумію, що поступово мене ознайомлять з усіма детялями, але якщо щось можна дізнатися вже зараз, то я готовий і дуже цього хочу.

- Так, ти маєш рацію, тобі вже можна дещо розповісти. Скоро тобі доведеться перейти на інший проект, який пов'язаний з програмним забезпеченням апаратури, що приймає та розшифровує телепатичні хвилі. Поки що вони налаштовані лише на звукову та візуальну складову без чуттєвої. Ця апаратура зараз на кінцевій стадії розробки та протягом кількох місяців на Європі розпочнеться її виготовлення. Вона буде встановлена на супутниках, які доставлять з Європи та пустять орбітою Землі. Кораблі та самі супутники будуть невидимі ані візуально, ані для радарів. Операція розпочнеться з відключення чіпів у всіх жителів Землі та одночасного включення телепатичної трансляції для них моєї промови.

- Уряд теж чутиме трансляцію вашої промови?

- Так, уряд також її чутиме, оскільки вона призначена і для них також.

- А ви впевнені, що земляни готові морально відмовитися від диктатури та розпочати нове вільне життя? Що, якщо багатьом подобається так жити? Нехай з несвободою, з несправжніми почуттями, тотальним контролем, але можливо вони й так щасливі та не хочуть, щоб їх хтось рятував?

- Ми не прагнемо їх врятувати, а просто робимо те, що повинні, те, що підказує нам наша інтуїція та серце. А підказують вони нам, що земляни в такій тотальній диктатурі не мають змоги самі вирішити, як вони хочуть жити, еволюціонувати чи деградувати. Їм не дають можливості вирішувати це самим. Ми хочемо надати їм таку можливість. Тільки їм самим робити цей вибір. Але щоб його зробити, необхідно скинути зашморг із їхньої шиї, бо самі вони цього зробити не зможуть. Система тотальної диктатури досягла рівня, коли зсередини зламати її неможливо. Ми тільки покажемо на нашому прикладі, як суспільство може еволюціонувати, покажемо їм життя на Європі та підкажемо, як досягти нашого рівня свободи, а далі вже нехай вирішують самі, як їм жити. Місія розрахована не на місяць і навіть не на рік, а на зміну трьох поколінь, тобто не менше ніж на тисячу двісті років.

- Здуріти! Я думав, що вона завершиться за лічені дні.

– Ні, це не революція. Це питання еволюції.