Глава 20. Журавлі та астероїди

Три білих журавлі летіли над степом з дикими травами і квітами. На планеті Тамос вже багато мільйонів років не було полів пшениці, соняшнику та інших рослин, які культивуються людиною. Природа була незайманою, як до появи людей. Журавлі виглядали, як самі звичайнісінькі, які летять у своїх справах. Але це були не прості журавлі, бо це був Ілля з мамою та дядьком Женею. Дядько Женя працював в інституті інформації, де створювали інформаційні хмари та інфополя, які знаходилися за межами атмосфери планети. Інститут інформації був розташований на засніженій вершині однієї високої гори. Там працювало кілька сотень людей. Необхідності в існуванні самої будівлі інституту, як і присутності у ньому цих фахівців не було, бо вони могли перебувати в будь-яких точках планети та віддалено виконувати свою роботу нічим не гірше. Але оскільки за традицією усі носили костюми стародавніх людей, тож і в існуванні будівель, де вони жили чи працювали, був сенс. Іноді на вихідні дядько Женя телепортувався до своїх родичів і вони займалися тим, чим й усі жителі Тамосу у вільний час: вдягали костюми різних тварин, рослин або навіть каміння чи невеликих космічних об'єктів типу астероїдів та отримували новий досвід або просто розважалися таким чином. Головною умовою в цьому проведенні часу було не порушувати рух природних небесних тіл, аби не виник ризик не збірки Творця.

- Дядю Женя, може піднімімось вище на пару кілометрів? - Ілля ще жодного разу не був у костюмі птаха. Це був новий досвід для нього. Все було незвичайно та цікаво, він відчував і бачив усе саме так, як і справжній журавель.

- Можна, звичайно, але там повітря більш розріджене і нам буде важче дихати. Є ризик задихнутися, - дядько Женя бувна триста двадцять п'ять років молодший від своєї сестри, мати Іллі, і ще не зовсім вийшов психологічно з дитинства. У нього ще не було дружини та дітей. За ним таза Іллею, мамі доводилося стежити, як за двома неслухняними дітьми.

- Іллюша, краще не підійматися вище, бо це небезпечно. Просто лети та прислухайся до усіх своїх відчуттів, - мамі не дуже сподобалася ідея піднятися вище.

- Мам, я прислухався і, по-моєму, вже зголоднів. Може знайдемо болото чи якесь озеро? Я з'їв би парочку жаб або що там їдять журавлі.

- Голод треба гарненько нагуляти, тож давай ще годинку політаємо. Щоб знайти водоймище ми не будемо використовувати інформаційні хмари, а спробуємо покластися на журавлині інстинкти. Я вже знаю, куди треба летіти, але поки не скажу. Спробуй сам визначити, - дядько Женя відлетів трохи назад, пропустивши вперед Іллю.

Весь діалог, звичайно, вівся телепатично, а зовні журавлі просто летіли, як звичайнісінькі представники свого виду, іноді курликаючи по-журавлиному.

- Дядьку Женю, розкажи трохи про свою роботу в інституті. Це складно працювати з такою великою кількістю інформації? Як ви… - договорити Ілля не встиг, бо мама його раптово перебила.

- Так, хлопці, схоже, що нам сьогодні не вийде поласувати жабами, бо попереду беркут. Він нас помітив та, швидше за все, атакуватиме, тому першу частину сьогоднішньої прогулянки доведеться закінчити достроково і перейти до другої. Беркут, мабуть, здивується нашому зникненню. Ха-ха. Ви готові? Добре, починаємо.

У наступну секунду журавлі зникли, а беркут дійсно спочатку був у розгубленості. Він не вмів мислити, як людина, тож шоковий стан йому не загрожував, тож він швидко перемкнув свою увагу на мишу, яку помітив унизу. А сімейство Ємельянових з'явилося у міжпланетному просторі сонячної системи, де вони стали трьома невеликими астероїдами. Поруч із ними за кілька сотень кілометрів летів великий астероїд, частина якого пішла на виготовлення їхніх кам'яних костюмів.

- Вау, як тут гарно! - Ілля вперше був у відкритому космосі. Видовище, яке перед ним постало, було дивовижним та трохи лячним для Іллі, який бачив усе це вперше.

- Іллюша, тепер можеш просто розслабитися та спостерігати красу навколо, - мама здавалася задоволеною, що не доведеться переживати про будь-які загрози їхній безпеці.

- Мам, а як ми все бачимо і чуємо? Ми ж просто каміння. Невже каміння ось так все бачать? Але чим? В них же немає органів зору і мозку для обробки даних.

- Ні, каміння нічого цього не бачать. Це бачимо ми, тому що використовуємо свій мозок для обробки хвильових даних, які ми одержуємо, причому ми можемо бачити одночасно в усіх напрямках та у декільках спектрах.

- Ух ти, очманіти! - Іллі, як і мамі з дядьком у такій красі не хотілося навіть про щось говорити, тому далі вони просто летіли кілька годин мовчки і милувалися красою, що їх оточувала.

Вони летіли орбітою навколо Тамоса, звідки видно були материки, океани, моря, річки, гори, хмари. Ілля бачив це все багато разів у візуалізаціях та очима мами завдяки телепатії, коли вона без нього бувала на орбіті. Але зараз все було набагато грандіозніше та яскравіше. Від цієї краси захоплювало дух, хоча дихати й не було потреби.

Повернувшись увечері додому, Ілля трохи поїв та одразу пішов у свою кімнату, ліг і віддався мріям про польоти далі вглиб Всесвіту: “Там, напевно, все ще красивіше. Хоча як може бути щось ще красивішим за те, що я сьогодні бачив.”