Глава 17. Пир

- Нехай прибуде у твоєму серці милість Пта! Нехай пошле він тобі щасливе життя! Хай проведеш ти своє життя в радості та здоров'ї! Ти непохитний, а вороги твої падають! Хто скаже про тебе погано, нехай згине миттєво в муках, о сильний і мудрий наш повелитель, цар обох земель та наш осяяний славою фараон!

Бенкет у палаці фараона був у самому розпалі. Довгі промови-тости, що прославляли Амасіса, чергувалися танцями, виставами, виступами атлетів та музикантів. Столи ломилися від величезної кількості найрізноманітнішої їжі та напоїв. Піфагор нарахував дванадцять видів м'яса, серед яких були навіть такі незвичайні, як гіпопотам, крокодил, антилопа та журавель. М'ясо їли з випічкою, якої на столах була вдосталь: з фруктовими начинками, медом, олією та часником. Її мочили в ароматних фруктових соусах. А ось кількість видів фруктів порахувати було складніше, бо їх було набагато більше, ніж м'яса. Риби теж було багато різної, хоч і менше, ніж м'яса. З напоїв найбільшим попитом користувалося пиво, яке пили великими кам'яними та металевими чашами. Вино також пили багато, переважно виноградне та гранатове.

Піфагор відчував себе трохи ніяково, їв і пив не багато, бо раніше йому не доводилося бувати на бенкетах царів і фараонів. Тому вже через годину він почав думати як би втекти до того, як усі добре нап'ються. Ззаду підійшов слуга і сказав, що фараон чекає на Піфагора в саду та хоче з ним поговорити. Піфагор вийшов надвір. Амасіс стояв і чекав на нього біля величезного довгого басейну, по обидва боки якого йшли алеї саду. Підійшовши ближче до фараона, Піфагор зрозумів, що той ще більший, ніж здавався до цього. На голову вище за Піфагора, справжній гігант та силач, повна протилежність худим женоподібним єгипетським сановникам та священнослужителям з підмальованими очима.

- Привіт тобі, грек, радий бачити! Як тобі мій пир та їжа?

- Дякую за запрошення, володарю! Для мене це величезна честь! Їжа, напої, музика та виступи атлетів неймовірні та прекрасні. Я ніколи в житті не бачив нічого кращого, не їв та не пив нічого смачнішого.

- Але ти тут не тільки задля того, аби пити та веселитися. Я запросив тебе, щоб поговорити, бо мене цікавлять твої думки з деяких питань. Ходімо прогуляємось трохи, – фараон з Піфагором неквапом пішли алеєю чарівного саду, який у цій місцевості, де майже не росли дерева, здавався справжнім дивом. - Думаю, ти вже знаєш, що я не царської крові. Моє дитинство та молодість пройшли в злиднях, я не отримав належної освіти. За це багато хто зі знатних єгиптян мене в душі зневажають, на відміну від простого народу, але мені на це начхати. Тільки недавно я вивчів грамоту, тож зараз цілком непогано вмію читати, писати й рахувати. Ї хоча багато хто досі вважає мене неотесаним мужлаєм, яким я, в принципі й був раніше, але зараз мені хочеться змінитися. Я роблю це не для того, аби вищий світ мене визнав, мені це ні до чого, мене цікавить інше. Я хочу повернути колишню могутність та славу Єгипту, аби з мого правління почався справжній розквіт моєї землі та мого царства. Дещо я вже зробив та ще багато чого можна покращити, а для цього мені потрібні не тільки сміливість, тонкість дипломатії та військові перемоги, але й мудрість, глибина та свіжість думки. Тому я намагаюся зустрічатися і розмовляти з найрозумнішими вченими та філософами сучасності, обговорюючи з ними різні теми, які можуть допомогти мені в цьому. Тут, у цьому саду бувало багато грецьких, вавилонських, перських вчених та філософів. Ти ще молодий та поки не встиг прославитися, як багато хто з них, але Падінеітх відгукувався про тебе дуже добре і вважає, що у тебе велике майбутнє. Тому я не став відкладати наше знайомство у довгу скриньку та вирішив поговорити з тобою вже зараз, поки ти в Мемфісі.

- Мені дуже приємно, володарю, що Ви так високо цінуєте мої скромні пізнання та розум, але не думаю, що зможу бути Вам корисним, як великі вчителі та вчені, з якими Ви зустрічалися. Я лише скромний учень.

- Я ціную твою скромність, Піфагоре, але все-таки ти тут і дозволь поставити тобі перше питання. Думаю, ти знаєш про те, який зараз державний устрій в Афінах. Цей новий устрій досить складний для розуміння, і хоча багато хто вважає його нежиттєздатним, мені він дуже цікавий з огляду моїх цілей. Так, я говорю про демократію, так звану владу демосу. На перший погляд, ця демократія здається дурістю, але, знаючи та цінуючи мудрість та розум грецьких мислителів, я не можу просто відмахнутися від цієї ідеї та не спробувати розібратися. Можливо у неї справді велике майбутнє та колись ця ідея опанує розуми усього світу, що зробить держави з таким устроєм могутнішими, а їхні народи щасливішими. Якщо це так, то якраз до цієї мети я й намагаюся йти усіма силами. І навіть, якщо заради цього мені доведеться відмовитися від влади та розкішного життя, то я готовий піти на такі жертви. Але я маю бути впевненим, що це не призведе до краху та занепаду Єгипту.

- Так, звичайно, я знаю дещо про демократію в Афінах. Хоча не можу сказати, що багато думав про це, але питання справді дуже цікаве. Якщо ми говоримо про принцип, не торкаючись дрібних деталей, то демократія докорінно відрізняється від інших форм правління, що існували раніше. Назвемо їх умовно “автократія”, тобто влада одного або кількох правителів. При автократії вся влада повністю знаходиться в руках одного правителя і тільки від нього залежить життя і доля його держави та народу. Якщо він робить все для їхнього процвітання та щасливого життя, то, швидше за все, під час його правління буде підйом торгівлі, військові перемоги, його царство розшириться, а життя народу покращає. Є лише три основні ризики. Перше - здобути поразку у війні та цим допустити захоплення свого царства іншим правителем і поневолення свого народу, друге - бути поваленим усередині своєї держави змовниками, і третє - померти від нещасного випадку чи хвороби. Така форма правління пройшла перевірку часом і довела життєздатність, хоч і за наявністю усіх мінусів й ризиків. Але ж процвітання держави при такому типу правління залежить від кожного конкретного правителя, який прийшов до влади. Один може привести свою державу до могутності та слави, а інший до розрухи та поневолення народу, якщо зануриться у ледарства та розкіш, пригнічуючи народ чи просто ведучи бездарну політику та зазнаючи поразок у війнах. Тому те, що робив один правитель величезними зусиллями десятки років, інший може зруйнувати дуже швидко.