Глава 10. Чорна діра

- Доброго дня, діти! Мене звуть Світлана Андріївна, я ваша вчителька з математики. Сьогодні я хотіла провести цей урок на дворі, але пішов дощ, і тому доведеться займатися тут, у класі.

Клас математики більше нагадував зал бібліотеки з високою стелею, вузькими високими вікнами з одного боку, а з іншого боку стінкою з книжковими полицями до самого верху, масивними дубовими партами та стільцями. Освітлювався він сотнями справжніх воскових свічок у люстрах та настінних канделябрах.

Світлані Андріївні на вигляд було років сорок - сорок п'ять за давніми мірками, трохи повненька, з короткою зачіскою темного волосся, в окулярах з товстими лінзами, у довгій сріблясто-бузковій пишній сукні з кринолінами та мереживами, які носили королеви часів Середньовіччя, через плече була накинута широка блакитна стрічка, на якій красувався великий золотий орден з діамантами, голову прикрашала невеличка золота корона. Вигляд її не дуже відповідав статусу вчителя математики, але такий костюм вона, мабуть, зробила собі тому, що хотіла наголосити цим важливість предмета, який вона викладала.

- Отже, діти, математика. Я хочу, щоб ви усвідомили собі раз і назавжди, що математика - це найважливіший предмет, це наука наук, це джерело для усіх інших дисциплин, які ви вивчатимете. Інші вчителі будуть вам розповідати те саме про свої предмети, але вони не мають рації, так що поставтеся до математики максимально серйозно, інакше все інше навчання у вас піде навперекосяк. Сьогодні я не розповідатиму нічого по предмету, а просто трохи перевірю ваші базові знання на найпростішому завданні: зробіть, будь ласка, макет сонячної системи з дванадцятьма планетами від зародження до її смерті. Не потріпно ніяких атмосфер, організмів, ніякої біології та хімії. Мені від вас потрібні просто космічні тіла з фізичними параметрами та орбітами. Вихідні дані для кожного учня будуть різні, вони знаходяться у хмарі під стелею, ніякою допомогою батьків чи обчислювальних хмар користуватися не можна. Все обчислюйте самі, я контролюватиму. Наприкінці уроку здасте макети, а на наступному розберемо помилки.

- Ємелю, в тебе зірка карлик чи гігант? - Саприкін сидів позаду Іллі та вже встиг набриднути йому ще на перерві своєю причепучестю.

- Білий карлик.

- Пощастило, а в мене надгігант. Це жах! Ти можеш допомогти? Не можу кутові швидкості прорахувати.

- Саприк, відвали. В тебе розрахунків стільки ж, як і у мене. До чого тут взагалі розміри?

Через пів години під стелею поступово почали з'являтися макети сонячних систем. Усі вони були схожі, відрізнялися лише розмірами, кольором та яскравістю світіння зірок. Зазвичай починалося все з появи газової хмари, після цього газ поступово стискався і формувалася щільніша субстанція, яка починала випромінювати світло, спочатку дуже слабке, потім все сильніше й сильніше, після цього з протопланетного диска, тобто щільного газового утворення навколо зірки, формувалися планети. В кінці життя зірки закінчувалося вибухом або згасанням.

- Так, дітки, здаємо макети. Хто здав, може вийти на перерву.

Ілля здав та вийшов якнайшвидше, щоб Саприкін не докучав. Другим вийшов товстун очкарик Ігор Косенко.

- Тебе ж Ілля звати?

- Так. А ти Ігор?

- Еге ж.

- Можна я називатиму тебе Ігоряша? – Ілля доброзичливо посміхнувся до свого тепер уже другого шкільного товариша.

- Можна, якщо хочеш. Пішли до їдальні по морозиву з'їмо.

- Добре, ходімо, поки там ще немає нікого.

Дзвінок на перерву продзвенів, коли Ілля з Ігорем уже наминали морозиво. Відразу ж у коридорах почався шум і тупіт, який стрімко наближався до їдальні. Натовп мало не зніс їх разом зі столом. Швидко доївши морозиво, вони пішли на вулицю прогулятися. Дощ вже закінчився, але трава ще була мокрою, тож вони гуляли по доріжках, обминаючи калюжі. Ігор не дуже прагнув спілкуватися, але Іллі це навіть подобалося, принаймні, мовчазний Ігоряша краще, ніж малий набридливий Саприкін. Дзвінок на урок застав їх у дворі, тому довелося повертатися до класу бігом. Ігорю через зайву вагу бігати було важко, він пихкав і сопів, намагаючись не відставати, Ілля помітив це та трохи зменшив швидкість.

- Діти, розгляньмо цей макет. На перший погляд, все начебто добре, але промотаємо до кінця. А що це сталося? Чому все перетворилося на хмару розсіяних атомів? Може десь була помилка допущена? Звичайно була. Ось вона, дорогенька. Лише відхилення орбіти на десять в мінус двадцять сьомої секунди градуса і що ми маємо? А ми маємо те, що ця помилка призвела до колапсу та хаосу цієї сонячної системи, потім у перспективі це ж трапиться з галактикою, і зрештою, з усім Всесвітом, що порушить збірку цього "красеня". Вітаю, Саприкін, якби ти так створив свій Всесвіт абияк, то зараз був би мертвим нерухомим шматком холодного безбарвного желе. Подобається бути мертвим холодним мерзенним желе? Не чую?

По класу прокотилися тихі хихикання.

- Не подобається, - буркнув Саприкін.