Глава 7. Роза Василівна

- Привіт, діти. Ви прийшли вчитися, отримувати нові знання та навички. Хочу вас попередити, що хоч навчання і триватиме не дуже довго, всього сто п'ятдесят років, але за цей час ви зможете навчитися краще використовувати простір, час та матерію, створювати свої Всесвіти, після чого краще будете готові до переходу на новий рівень розвитку. Хоча ви й не зобов'язані починати навчання, якщо хочете відпочити ще одну або навіть пару сотень років, але якщо вже вирішили навчатися, то у нас є правила та кодекс школи. Можете ознайомитися з ними у хмарі з цією інформацією, яка висить прямо над вами. Дякую, - директор школи, високий атлетичної статури чоловік у костюмі середньовічного аристократа з гострою борідкою, був небагатослівним.

Архітектура школи була виконана у старовинному стилі часів середньовіччя, але одяг вчителів не дуже відповідав її архітектурі. Тут можна було зустріти вчителів у костюмах часів лицарів та королів, часів сексуальної революції, постіндустріального періоду, часів колонізації інших планет, а також інших періодів життя людства.

На Тамосі, третьої за величиною планеті сонячної системи, люди з'явилися від самого початку, її не колонізували. Тут були найдавніші корені розумного життя в цьому Всесвіті. Історія Тамоса не дуже відрізнялася від земної, як і історія цього Всесвіту від нашого. В основному усі Всесвіти схожі один на інший, за винятком, може, невеликих відмінностей у фізичних законах, принципах та якихось дрібних деталях. Люди на Тамосі зовні також нічим не відрізнялися від земних людей. Така ж будова тіла: дві руки, дві ноги, голова з носом, ротом, очима і вухами. Але цей вигляд не був їх справжнім. Просто в їх суспільстві було заведено виглядати так, як древні люди. Можна сказати, що ці тіла, які кожен вигадував і створював собі сам, були свого роду костюмами, а справжній їхній вигляд був досить незвичним для нас: щось на кшталт клубка переплетених між собою товстих ниток неправильної форми. Ці нитки фактично були мозком та усім тілом тамосян.

Оскільки усі з дитячих років, яке, до речі, тривало за нашими поняттями дуже довго, сотні, а іноді й тисячі років, володіли телепортацією, то ноги, руки та інші частини тіла їм були не надто потрібні. Органи чуттів теж не були необхідністю, їх замінювали телепатія та інші навички, але всі давно вже звикли носити костюми тіл стародавніх людей і не вважали це чимось незручним та непотрібним.

Тамосяни не були безсмертними, життя їх зазвичай тривало тридцять-сорок тисяч років. Їжі та кисню вони не потребували, тому що могли отримувати енергію на атомному рівні. А оскільки усі носили костюми стародавніх людей, то й користувалися усіма властивостями та органами чуттів цих тіл: по-старому бачили за допомогою очей, відчували запахи, користувалися дотиком і всім іншим, що притаманне стародавнім людям, і, звичайно ж, їли звичайну їжу, яку, щоправда, іноді самі створювали з найближчих атомів. Говорили вони теж давнім способом відкриваючи рота та використовуючи голосові зв'язки.

- Перший А, вітаю вас у стінах нашої школи! Мене звуть Роза Василівна. Я ваш класний керівник та вчитель зі створення Всесвітів. Зараз ми підемо до класу, аби ближче познайомитись. У стінах школи жодних телепортацій без мого дозволу! Усім зрозуміло? Чудово, тоді потопали ніжками.

Роза Василівна була маленького зросту, з засмаглимзморщеним обличчям і ногами колесом, як у ковбоя, в синій джинсовій спідниці з мереживною оборкою і затертою замшевою жилеткою бежевого кольору. Говорила вона голосно короткими фразами та голосом завзятого охриплого курця.

- Перепрошую, Розо Василівно, а в цій хмарі, що над нами, усі правила школи, інших не буде?

- Прізвище та ім'я?

- Ємельянов Ілля.

- Я дивлюся, ти у нас дуже розумний, Ємельянов? Шило в дупі намалювалося? Ну нічого, подивимося хто кого. Усі за мною!

Ілля не став суперечити Розі Василівні та разом з іншими шістнадцятьма учнями з першого А поплентався до класу.