Глава 2. Падінеітх

- Розкажи трохи про себе, про своє дитинство, про те, що тебе цікавить у житті та науках, - верховний жрець Падінеітх сидів на темно-червоному різьбленому дерев'яному стільці з дуже високою спинкою, який стояв на невеликому кам'яному постаменті.

На вигляд жерцю було років шістдесят. На худорлявому гладко поголеному обличчі особливо виділялися великі карі очі, підведені чорною свинцевою фарбою. Одягнений він був у шендит, довгу настегнову пов'язку з вигадливо задрапірованих кількох шарів тонких лляних тканин, талію охоплював розшитий золотими нитками пояс, плечі покривала напівпрозора накидка блакитного кольору з різнобарвним оздобленням, шию прикрашав широкий золотий обруч з червоним та синім камінням, голову вінчав синій головний убір з невеличкою золотою головою сокола, на ногах були шкіряні сандалії без особливих вишукувань. Хоча жрець і був одягнений досить багато, але це був його звичайний щоденний костюм. Він ніколи не з'являвся перед кимось не з близького оточення в простішому одязі. Пишність ця була для нього звичною та не сковувала рухів. У всьому його вигляді не було й натяку на гордість і зарозумілість. Падінеітх був небагатослівним, але це не могло приховати його живий розум та глибину тих знань, якими він володів, а у виразі його обличчя читалася зацікавленість у співрозмовнику.

Приміщення, де жрець зустрівся з учнем, досить просторе, з фресками та написами на кам'яних стінах і колонах, мабуть, слугувало залом для неофіційних зустрічей та прийомів. Всередину зали світло проникало звідкись зверху, але звідки саме було важко зрозуміти через складну конструкцію стелі та верхньої частини стін. Приємна прохолода приміщення заспокоювала та сприяла спокійній розмові після вуличної спеки.

- Народився я в сім'ї самоського купця, грамоті навчився дуже рано. Вже у п'ять років умів непогано рахувати, читати й писати, а з шести років допомагав батькові вести облік витрат і доходів, також з раннього дитинства займався різними видами атлетики, брав участь у змаганнях. У дванадцять років почав вивчати філософію, логіку, астрономію, ораторське мистецтво, музику і трохи займався танцями, а в останні кілька років вивчав математику та філософію у Фалеса з Мілета. Він і надіслав мене до Вас, сподіваючись, що Ви продовжите моє навчання. Мене дуже цікавлять знання про будову Всесвіту, її закони, місце людини в ній, сенс його життя, хто чи що таке бог-творець, який його задум, чи існує доля та вільна воля людини, - Піфагор трохи запнувся, зрозумівши, що сказав зайве.

- Чому ти вважаєш, що я, представник іншої релігії, зможу розповісти тобі про бога краще, ніж твоя релігія? - жрець узявся однією рукою за підлокітник і трохи подався вперед.

- Я не вважаю себе релігійною людиною у звичному розумінні та переконаний, що наука та філософія не покликані шукати заперечення божественного у законах Всесвіту та таємниці її походження, а саме навпаки. Мій вчитель вважає, що Ви можете допомогти мені у моїх пошуках, і я довіряю йому. Все, про що я мрію – це продовжити своє навчання у вашому храмі.

- Піфагор, якщо ти той, на кого я чекав, то тобі призначено особливий шлях. Ти готовий піти по ньому беззаперечно після навчання, точно виконуючи свою місію, яку ми покладемо на тебе? - жрець випростав спину і почав говорити голосніше, наголошуючи кожне слово.

- Так, я готовий, якщо тільки ця місія не суперечитиме моїм переконанням.

- Не буде суперечити. Можливо, ти поки що повністю не усвідомлюєш усієї важливості своєї майбутньої місії, але, сподіваюся, наприкінці навчання тобі прийде це розуміння і тоді я поставлю це питання ще раз. Що стосується самого навчання: ти не будеш проходити усі етапи посвячення, тобі підготовлено прискорений курс, бо ти вже й так досить багато знаєш. Ти житимеш з іншими учнями, але не дотримуватимешся їх розпорядку, у тебе буде свій. Іди, Піфагоре, і не надумай мене розчарувати, - Падінеітх кивнув головою помічникові Уру, той вивів учня у дальні двері залу.

Як тільки двері за Піфагором зачинилися, за стільцем жерця відчинилися інші та в зал увійшов помічник Пер Нетер.

- Що ж, Пер Нетер, ось я і дочекався його. Сподіваюся, я не помилився.

Верховні жерці Єгипту давно зрозуміли, що більшість людей не зможуть перетравити, усвідомити та прийняти справжні голі знання та закони Всесвіту. Все це їм потрібно давати малими порціями, стежачи за тим, щоб ця “їжа” була м'якою або взагалі ретельно пережовуючи та розповідаючи у процесі цікаві казки, як коли годуєш дитину.

Таємні знання у верховних жерців з'явилися понад дві тисячі років тому. Їх дбайливо передавали кожному новому верховному жерцю завдяки розробленій системі навчання. Для простих священників вона тривала дванадцять років, а після визначення найгіднішого, який мав згодом змінити верховного жерця, ще сім, протягом яких йому відкривали сакральні знання, невідомі поки що людству. Після смерті жерця новий, повністю підготовлений наступник, займав місце померлого і вже сам мав право розпоряджатися здобутими знаннями, змінювати чи залишати незмінною колишню систему навчання та передачі знань у стінах храму. Такий верховний жрець та такий храм у Єгипті був не один, їх було два: храм бога Пта зі своїм верховним жерцем та храм бога Ра зі своїм. Обидва жерці володіли абсолютно однаковою кількістю знань. Це зменшувало ризик втрати головного скарбу людства.

Особливого учня Падінеітх, верховний жрець Пта, чекав вже багато років. Спочатку було кілька снів, у яких до нього приходив найважливіший учень його життя. Потім жрець звірявся по зірках, і вони також підтвердили, що учень неодмінно повинен з'явитися. Чим далі, тим більше було знаків чи видінь, тож помилки бути не могло. Цей учень мав стати найбільшим розумом та провідником до справжнього знання мінімум свого народу, а максимум усього людства. Не можна було прогаяти можливість донести нові знання через нього, але це потрібно було зробити правильно та дуже обережно. Тому ще три роки тому Падінеітх вирішив поговорити про це з верховним жерцем Амона й придумати як краще вчинити з цим учнем.