Глава 1. Скорпіон

Ілля лежав на піску, дивлячись широко відкритими очима на сонце і хмари, що пролітали над ним. Він навчився вже звужувати зіниці так, щоб сонце не сліпило очі і не треба було б примруживатися. Ілля поклав долоні під голову і гарячий пісок почав обпікати їх шкіру. Спину теж припікало крізь футболку та шорти, тому він збільшив температуру тіла, щоб не підсмажитись, як на сковорідці.

- Ілля, ну я ж просила не телепортуватися без мене. Ти ж ще не знаєш добре техніки переміщень, та й температуру тіла акуратно піднімай, це не так вже й безпечно. І довго там не гуляй у пустелі, завтра в тебе школа починається, – мамин голос звучав у голові спокійно, хоч і трохи стурбовано.

- Добре, мамо. Я недовго.

Ілля любив іноді ховатися в безлюдній пустелі за кілька тисяч кілометрів від будинку та читати штучні інформаційні хмари. Вони були трохи темнішими та летіли трохи повільніше за звичайні.

“Оце цікаве, схоже на величезного товстого голуба. Воно про другі три мільярди років нашої планети. Про рослини, тварин, перших людей. Цікавим був той час: усі ці динозаври, величезні дерева, метеорити, повені та інші катаклізми. Еволюція… Інформації у хмарах, звичайно, дуже багато, але все одно без уяви неможливо знайти відповіді до багатьох питань. Наприклад: у який момент та як саме почали з'являтися зачатки мови у спілкуванні перших людей, як з'явилася музика, перша мелодія, як з'явився перший малюнок, а з ним і зародки мистецтва, як з'явився перший танець. Все це можна уявити тільки за допомогою уяви. Сподіваюся, у школі мене навчать, як її посилити. Дуже вже хочеться побачити все в найдрібніших подробицях, особливо те, що стосується технологічної епохи, - Іллі подобалося фантазувати та уявляти себе кимось із давніх людей часів промислової і технологічної епохи, які видобували нафту, пересувалися на різних механічних пристроях, використовували технічні засоби для зв'язку, збереження та передачі інформації. - Ми, мабуть, вже останній вид людей і скоро станемо іншим видом розумного життя, можливо, якимись згустками енергії. Та й зараз вже у наших організмах від тих людей мало що залишилося. Шкода, дуже цікаво бути звичайними людьми при всій їх недосконалості.”

Щось легенько торкнулося ноги. Ілля підняв голову, щоб подивитися. Це був скорпіон, який трохи здивувався новому невідомому запаху та формі небаченого досі предмета. Обережно доторкнувшись спочатку однією лапкою, потім іншою, скорпіон почав потихеньку дертися вгору по нозі. Ілля спробував взяти його пальцями, але той раптом різко зігнув хвіста та вжалив.

- Ай, ти чого? Це боляче взагалі-то!

- Іллюша, ну ти знову необережний! Поклади його акуратно подалі, нехай повзе собі. А ти не хвилюйся, бо імунітет вже працює та отрута скоро нейтралізується. Поболить зовсім недовго, - мама трохи нервувала.

“Цікаво, як виглядали скорпіони мільярди років тому? Напевно, вони ані трохи не змінилися, такі ж недовірливі та полохливі. Але вони по-своєму красиві та схожі на маленьких лицарів у чорних обладунках, - Ілля знову повернувся до думок про перших людей. - Адже вони не використовували навіть двадцятої частини своєї мозкової активності. Як вони взагалі існували? Не могли спілкуватися на відстані без пристроїв, не могли переміщатися без них. Їм доводилося будувати величезні верстати та заводи, навіть просто, щоб зробити маленький сірник і добути вогонь. Вони зовсім не здогадувалися, яка величезна сила та можливості таяться не десь глибоко в надрах планети чи далеко в космосі, а прямо всередині них, у їхній черепній коробці. Не знали, що можна силою думки та уявою матеріалізовувати практично будь-які предмети, складаючи їх з літаючих поблизу атомів. Їхні засоби пересування, заводи та фабрики потребували багато енергії, яку доводилося видобувати з дуже дивних джерел: газ, нафта, сила води та вітру, ядерна реакція. Це призводило до сильного забруднення атмосфери, змін клімату та катаклізмів. А старіння, хвороби і така рання смерть. Вони ж жили якихось сто років чи навіть менше. Що там можна встигнути за цей час? Не розумію. І як взагалі можна жити сто років? Тільки-но народився і одразу вмирати… і потім ця медицина, лікарі, ліки - якесь дикунство. А політика та війни взагалі за межами розуміння. Більше на тваринний світ схоже з його інстинктами та законами виживання. Homo sapiens називається. І що в цьому розумного? Завтра починається школа, а я навіть костюм ще не придумав.

Терпіти не можу одяг створювати. Що за безглузда традиція з цими стародавніми тілами та одягом, невже не можна в природному вигляді жити? Ніби соромимося самих себе.”

Ілля встав та обтрусив з себе пісок. Сонце сідало, настав час повертатися додому. Він заплющив очі та через секунду зник у пустелі, з'явившись біля свого помешкання. Будинок був абсолютно інший, дерев'яний, у стародавньому технологічному стилі, з сонячними панелями, величезними скляними стінами-вікнами та садом з камінням, різними деревами та маленьким ставком.

“Мамі знову було нічого робити, будинок переробила навіщось. Ну гаразд, поживемо у такому трохи.”