2

За кілька тижнів до пологів Лілії, у маєток увірвались працівники секретної служби та забрали всіх для проведення допиту. Як виявилось, хтось майже зламав їхнє шифрування. Для допиту забрали навіть покоївок та кухарок. Всіх підозрюваних зібрали у великій кімнаті та по черзі запрошували для допиту. Із кожною хвилиною невідомості напруження між кількома десятків людей все більше росло.

Олії у вогонь додавало те, що допитані не повертались у велику кімнату і не могли розповісти їм, як все було, про що запитували та який результат. Першими для допиту викликали одразу 5 людей. Це була покоївка Марта, помічник садівника Пилип, Ігор, Лілія та водій Артем.

Коли пішла третя година їхнього допиту, працівники секретної служби почали помітно нервувати. Комусь із підозрюваних вдалось дізнатись, що це через те, що під час допиту у Лілії відійшли води і тому вони зараз вирішують, що робити.

Зрештою, підозрювані почули, що Лілію повезли до лікарні для секретної служби, бо вона на цій же вулиці. У загальній тривозі ніхто й не помітив, як одна людина зникла.

Темна непомітна постать через підвал пробралась в у лікарню та, переодягнувшись в лікарняне, випитала, де народжує жінка. Невідомий одягнувся як лікар та із медсестрами увійшов до кімнати. Ніщо не могло завадити його планам. Стільки часу він витратив на розробку цього плану і, не зважаючи на поразку, він зміг оправитись та вийти на слід піддослідного кролика.

Він, як змія підколодна, пробрався за пазуху свого доброчинця, щоб не втрачати із виду кролика. І всі ці роки він обережно вичікував у схованці зручного моменту, щоб напасти та виконати свій план. А тепер всього за кілька тижнів до закінчення все майже розвалилось. Але він не допустить цього. Він все виправить і забере те, що належить йому.

Він став так, щоб забрати дитину у зручний момент, але замість криків жінки він почув, як всі присутні у цій кімнаті дістали із під медичного одягу пістолети та направили на єдиного, хто не був працівником секретної служби.

Керівник операції швидко підійшов до чоловіка, якому більше нічого не залишалось, як підняти руки, та зірвав із нього маску.

- Хто це? Хто мій нічний кошмар? – закричала Лілія, бо керівник закрив своєю головою обличчя викрадача.

В наступну хвилину керівник став надягати на нього наручники, і Лілія та Ігор побачили на екрані через камеру спостереження, що за дитиною прийшов Олег. Вони переглянулись, бо такого вони точно не очікували.

Через кілька годин Олег сидів в кімнаті для допиту та нарешті дочекався, щоб до нього прийшов керівник.

- Настав час про все розповісти. Ми вже багато чого й самі знаємо, Олегу чи краще сказати Степане? Ліліана розповіла нам, що в ту ніч, вона прокинулась в пустій лабораторії та побачила поруч обладнання для імплантації генетичного матеріалу та зразок із номером «Р16ОЗ». Вона не знала чий він, але все зрозуміла. Ліліана спробувала вибратись із лабораторії, але вона була зачинена. Тому вона прихопила скальпель. А потім на всякий випадок вона вилила зразок «Р16ОЗ» та замінила його зразком «Н12ОО». Тому що вона знала чий зразок «Н12ОО» і подумала, що якщо у неї не вийде втекти, то принаймні вона зірве плани викрадача.

Після цих слів Олег неначе озвірів. Він стукнув рукою по столу та крикнув:

- Ні! Ні, цього не може бути! Ви брешете! Ні, ні, це все неправда.

- А коли ти повернувся в лабораторію, то Ліліана змогла втекти. Вона побігла не на верхні поверхи, а вниз, бо знала, що там склад їжі та ліжок. А ти в цей час розумів, що можливо не зможеш повернутись в цю лабораторію. Тому ти взяв свій зразок «Р16ОЗ», який вже не був твоїм, а також взяв на всякий випадок зразок «О03А9» та сховав у надійному місці. А потім ти побіг за нею на верх. Ти обійшов поверхи, а потім сів в автомобіль та об’їхав район. Але Ліліани ніде не було. Тоді ти став повертатись в надії, що вона сама повернеться. Ти ставив на те, що вона не знала, хто викрадач, бо ти був у масці.

Олег відсторонено слухав керівника, бо кипів від злості. Якщо він не бреше, то всі його старання були марними. Він роками беріг ідеальний зразок іншого.

- Але по дорозі в дослідницький центр ти потрапляєш в аварію. Ліліана наважується вийти із схованки тільки через кілька годин. Вона розповідає про все і дізнається, що всі шоковані жахливою аварією. Тебе ніхто і не думав запідозрити. Ти вижив тільки через почуття провини Петра. Він допомагає тобі у всьому, навіть, коли ти видужуєш і розумієш, що ти вже не той геніальний математик. Він турбується про тебе і дає роботу…

На чолі Олега із кожним словом починає все сильніше виступати та пульсувати вена. Керівник бачить, що на вірному шляху, тому все більше підливає олії у вогонь.

- Він підсунув мені ту погану машину, а потім зробив мене своєю слугою та поводився так ніби я розумово відсталий. Це не доброта! Це тортури! – закричав Олег.

- І ти би пішов і не терпів цього, але Петро підтримував зв’язок із Ліліаною… Ти міг завжди знати її номер телефону, її електронну адресу… Ти роками присилав бідній дівчині погрози! Вона боялась власної тіні, боялась довіряти, боялась, що хлопець, який намагається із нею познайомитись в барі, це викрадач! Але якось вона кілька місяців не спілкувалась із Петром і ти не міг знати її нові контакти. І Ліліана подумала, що це Петро її викрав тоді. Вона приїхала в будинок, щоб викрити його, тому запросила людину, яку не підозрювала. Але Петро зник. Тільки ви завжди ніби підтримували із ним зв’язок та знали, де він. Проте в світлі нових фактів… Де Петро?