Розділ 21. Польська пригода

Розділ 21. Польська пригода

Краків зустрів Міру, Романа і Мію прохолодним осіннім повітрям і бруківкою, що блищала після дощу. Вузькі вулички старого міста гуділи туристами, а запах свіжоспечених обважанек змішувався з ароматом кави. Міра тягнула валізу однією рукою, а іншою тримала коляску з Мією, яка захоплено гикала, розглядаючи кольорові вітрини. Роман ішов поруч, гортаючи програму бізнес-конференції на телефоні, але його очі світилися передчуттям.

— Міро, ти бачила цей замок? — він кивнув на Вавель, що височів над Віслою. — Може, влаштуємо Мії екскурсію, як справжній принцесі? 

Міра розсміялася, відчуваючи, як Краків розслабляє її після напружених тижнів. Вона приїхала працювати над новим етапом проєкту для німецьких клієнтів, додаючи до кампанії польські акценти, щоб підкреслити зв’язок культур. Роман мав виступити на конференції, а Мія… Мія просто була їхнім маленьким сонцем, яке робило кожен день яскравішим.

Готель у центрі міста виявився затишним, із дерев’яними балками й вікнами на Маріацький костел. Міра розклала ноутбук, щоб допрацювати ескізи, коли пролунав дзвінок від Лілії.

— Міро, німці в захваті від твоєї ідеї додати польські мотиви, — сказала вона. — Але будь обережна: Олена теж у Кракові, на тій же конференції. Вона хоче презентувати свої дизайни клієнтам. Не дай їй перехопити ініціативу.

Міра стиснула губи. Олена знову? Вона сподівалася, що після тріумфу в Дніпрі конкуренція затихне, але, схоже, Олена не здавалася. Роман, почувши розмову, поклав руку їй на плече.

— Ти впораєшся. Твої ідеї — це душа, а в неї… просто картинки. Покажи їм, хто тут справжня зірка.

Наступного дня конференція кипіла життям. Роман готувався до виступу, а Міра зустрілася з клієнтами в окремій залі. Вона презентувала нову концепцію: вишиванки, поєднані з польськими народними орнаментами, і відео, де пані Марія розповідала про єдність традицій. Клієнти, Ганс і Анна, кивали, явно вражені, але тут з’явилася Олена. Її презентація була блискучою: сучасні дизайни, глянцеві рендери, акцент на тренди. Міра відчула, як серце стискається — Олена знала, як зачарувати.

— Дуже ефектно, — сказав Ганс, але його погляд повернувся до Міри. — Але, Міро, ваша ідея має серце. Ми хочемо саме її. Олено, ваші дизайни можемо використати для іншої кампанії.

Олена стиснула планшет, але кивнула з холодною посмішкою. Міра видихнула, відчуваючи, як напруга спадає. Вона перемогла, але не раділа — їй хотілося, щоб Олена була частиною команди, а не суперницею.

Того вечора Гера, який приїхав підтримати Романа, влаштував імпровізовану прогулянку. Він тягнув усіх до Ринку, жартуючи про “польських русалок” і купуючи Мії іграшкового дракона.

— Міро, ти сьогодні розірвала зал! — гукнув він, підкидаючи Мію, яка заливалася сміхом. — А ти, Романе, готовий бути зіркою конференції?

Роман усміхнувся, але Міра бачила, що він нервує. Його виступ був наступного дня, і від нього залежали нові контракти. Вона взяла його за руку.

— Ти розкажеш їм, як усе починалося — із твоєї мрії. Це спрацює, я знаю.

Наступного дня Роман вийшов на сцену. Його презентація про консалтинг із креативним підходом — майстер-класи з місцевими майстрами, як запропонувала Міра, — викликала оплески. Двоє польських бізнесменів підійшли після, пропонуючи партнерство. Роман сяяв, і Міра, дивлячись на нього з Мією на руках, відчула гордість.

Ввечері вони святкували в маленькій краківській кав’ярні. Мія заснула в колясці, а Міра й Роман сиділи, тримаючись за руки. За вікном Вісла виблискувала, нагадуючи їм рідний Дніпро.

— Ми це зробили, — тихо сказав Роман. — Ти, я, Мія. Ми — команда.

Міра кивнула, відчуваючи, як Краків, із його старими мурами й новими можливостями, став ще одним шматочком їхньої історії. Попереду чекали нові виклики, але разом вони могли все.