Розділ 13. Весняне весілля

Весна в Дніпрі розквітала, наче казка, — повітря пахло бузком і свіжою травою, а Дніпро виблискував під теплим сонцем, відбиваючи блакитне небо. Міра стояла перед  дзеркалом у своїй квартирі, тримаючи в руках білу сукню, яку вони з Анною обрали минулого тижня. Тканина була легкою, з простим, але елегантним кроєм — стандартний білий колір, як у класичних весільних мріях, із тонким поясом, що підкреслював її талію. Її вогняне волосся спадало хвилями, і вона нервово поправила пасмо, відчуваючи, як серце б’ється швидше. Сьогодні був її день — весілля з Романом.

Підготовка почалася ще зранку. Анна, як завжди бездоганна в легкій сукні кольору лаванди, носилася по квартирі, перевіряючи список: квіти, кільця, музика. Гера, який наполіг стати тамадою, уже репетирував тости, кидаючи жарти на кшталт: “Міро, якщо забудеш обітницю, я підкажу — головне, не плутай Романа зі мною!” Міра сміялася, але всередині відчувала хвилювання.

На весілля вони обрали Bartolomeo Best River Resort — розкішний комплекс на березі Дніпра, з панорамними вікнами та терасою, що виходила на воду. Роман запропонував це місце, сказавши: “Хочу, щоб наш день був як річка — спокійний, але глибокий”. Міра погодилася, уявляючи, як сонце сідає за горизонтом, освітлюючи їхню церемонію.

Першими приїхали батьки. Мама Міри, пані Олена, приїхала з рідного містечка — низенька, з русими косами й теплими руками, які завжди пахли хлібом. Вона обійняла дочку, шепочучи: “Ти красива, як весна, доню”. Батько, пан Василь, міцний чоловік із сивою бородою, мовчки потис Романові руку, але його очі сяяли гордістю. З іншого боку прибули батьки Романа — пані Ірина, елегантна жінка з карими очима, як у сина, і пан Сергій, високий, із тихим голосом, який додавав авторитету. Вони принесли букет білих троянд для Міри, і пані Ірина сказала: “Ти зробила нашого сина щасливим. Ласкаво просимо в сім’ю”.

Церемонія почалася ввечері. Тераса Bartolomeo Best River Resort була прикрашена гірляндами з білих квітів і ліхтариків, що відображалися в спокійній воді Дніпра. Гості — колеги з “АртВізії”, Анна, Гера — зібралися навколо арки, де стояв Роман у темно-сірому костюмі. Його погляд упіймав Міру, коли вона йшла до нього, тримаючи руку батька. Вона відчувала, як усі очі на ній, але дивилася тільки на нього.

— Ти прекрасна, — прошепотів Роман, коли вона стала поруч. Його голос тремтів, і Міра посміхнулася, відчуваючи, як сльози підступають.

Гера, як тамада, взяв мікрофон і гучно оголосив:

— Дорогі гості, сьогодні ми зібралися, щоб об’єднати двох мрійників — Міру й Романа! А тепер, увага, обітниці. І якщо хтось забуде слова, я підкажу… за пляшку вина!

Усі зареготали, а Міра почала:

— Романе, ти моє світло в кожній бурі. Я обіцяю бути з тобою, підтримувати й сміятися, навіть коли ти будеш водити, як трактор.

Роман засміявся, а потім відповів:

— Міро, ти принесла мені вогонь і тепло. Я обіцяю берегти тебе, бути поруч і вчитися у твоєї впертості.

Кільця обмінялися під оплески, і коли вони поцілувалися, Дніпро засяяв, наче схвалив їхній союз. Батьки Міри й Романа підійшли першими — пані Олена змахнула сльозу, а пан Сергій потис синові плече, шепочучи: “Ти вибрав правильно”.

Після церемонії гості перемістилися до бенкетного залу. Гера влаштував танці, змусивши навіть батьків танцювати під свій жартівливий “танець равликів”. Анна підійшла до Міри з келихом шампанського:

— Ти щаслива? — запитала вона, посміхаючись.

— Так, — кивнула Міра, дивлячись на Романа, який розмовляв із її батьком. — Нарешті.

Але в куточку душі вона відчула легкий спокій — Соня не з’явилася. Анна, помітивши її думку, підморгнула:

— Я їй натякнула, що тут лише для команди кохання. Вона зрозуміла.

Міра розсміялася, відчуваючи, як напруга відпускає. Вечір тривав із музикою, сміхом і танцями. Вона стояла на терасі з Романом, дивлячись на зорі, що відображалися в Дніпрі, і думала, що це місце — їхній новий початок. І вона знала що зробила вірний вибір, вона обрала саме його.