Частина перша

Люська зняла брудні капці в веранді. З жалем подивилась, що земля натрусилась на ряднинку, і зітхнувши почовпала на вулицю до колодязя мити ноги. Хоч Василь вже два роки як віддав Богу душу, але його примара все стояла за її плечима, і несхвально дивилась на кожну пилинку, на кожну маленьку часточку сміття, яке могла занести за собою Люська  в хату. 

Спину ломило від довгого стояння раком між помідорами і морквою. Чоло розчервонілось від поту. А ще ж скільки справ. Собаці зварити, свекрусі вечерю віднести, дай їй Боже старій шкапі здоров’я! Ну що їй варто перебратись до невістки? Так ні, вперлась «з своєї хати тільки вперед ногами». От і бігає Люська між двома дворами. Порає то своє хазяйство, то немічну свекруху, від якої добра вважай і не бачила за свій довгий вік. Але ж не кидати дев’яностолітню бабу на призволяще? Що люди скажуть? А люди кажуть що баба Гапка вже відписала свою хату і пай на онуці з міста, тій що від старшої дочки. 

У дочки і онуки справ своїх багато. Вони бабу Гапку вже б давно в притулок для старих здали. Їм на те що люди скажуть – начхати. Так баба Гапка вперлась… А Люська – поруч, їй бабу шкода.

Обтерши ноги старою спідницею, яка давно вже була списана на ганчірки Люська зайшла  в хату. Пройшла до плити, і з розчаруванням побачила нетронуті макарони й підливу.

- Леська! – крикнула до онуки. – Ти чого не їла нічого?

- Не хочеться, - подала голос дівчина з свої кімнати.

В душі заворушилось тривожними голками.

- Лесю, - Люська зайшла в світлицю, відведену під кімнату для внучки, і присіла біля неї на ліжку. – Сталось у тебе що?

Внучка, точна копія своєї матері, Люськиної невістки, похитала головою. 

Але відчуття що щось сталось не миналось. Невже ж не вберегла кровиночку? Серце закалатало і неприємний осад підкотив до горла. 

Леська весела, ладна дівчина шістнадцяти років вже кілька днів сама не своя. Ну гульки не йде. До Сашка, однокласника свого не виходе, хоч хлопець вже тричі приїжджав під двір. Точно щось сталось! 

- Лесю.., - несміло почала і осіклась. – Ти кажи, я кричати не буду…

- Ба, ти скажи краще, чого коли зроблять погано тобі, ти відчуваєш такий сором, наче це ти винувата? – стрепенулась дівчина, і розвернулась до бабці обличчям.

- Так це значить, що ти людина, людина навіть більше ніж твій кривдник, - Люська погладила шершавою долонею внучку по волоссю. – А в кривдника вже видно вже нічого людського не лишилось, раз сорому немає… Ти розкажи, легше ж стане. Хто тебе образив, доцю?

- Та так,  - дівчина дмухнула на пасмо пшеничного волосся. І нову замовкла. Потім озвалась тоскливо: – За мамкою скучила…

- Так приїдуть скоро, гостинців понавозять, - стара зітхнула. Її син і невістка вже пів року на заробітках. Приїдуть на місяць і знову в Польшу. А вона як не намагається, та не замінить Лесі маму. – Ти мене не збивай. Я ж не сліпа ще, хоч і стара. Кажи все як є. 

- Ба, ну було у нас ввечері, один хлопець поліз до мене… Сашко йому «лящів» надавав. А мені тепер стидно. Про мене всі балакають.., - нарешті розкололась онучка, і Люсьці натурально полегшало. – А мені стидно, ба, що той хлопець мені подобався. Особливо перед Сашком. 

- Тримайся від того гада найдалі, - строго наказала Люська. – Не від Сашка, а того, що руки розпускає. Не повторюй мої помилки. І не переживай що люди казатимуть. Їм би язиком молоти. Та все перемелеться – борошно буде.

- А що у тебе ба було? Ти ніколи не казала.

- Так чого його минуле ворушити? – Люська відмахнулась, намагаючись поховати найглибше в душі минулі події, які невчасно вигулькнули, і остаточно внесли в душу сумятицю і роздрай.

- Ну ба! Я ж вже не мала. Тебе хтось скривдив, а дід захистив? Ти тому за нього заміж вийшла? – продовжувала наївно розпитувати дівчина.

- Не тому, - баба важко піднялась з ліжка, підійшла до прикрашеного мереживною серветкою серванту, і дістала старезний фотоальбом.

Перегорнула витерті сторінки з запахом старого паперу. На них тулились мутні чорно-білі карки з віхами її, Люсьчиного, життя. 

- Ось ми, - вона показала фотокартку з дівчиною в вишиванці, з фатою на голові, прикрашеною сухими квітами. Поруч стояв серйозний хлопець в кашкеті з гвоздикою. Захотілось раптом розповісти Лесці все-все. Те, що нікому не розповідала, бо не було того, хто б послухати хотів…