Розділ 44 (частина 2). Про невдалі падіння та дивні зізнання.

— Допоможіть! — крикнула я. Голос вийшов сильнішим, ніж я очікувала — мабуть, паніка таки добре впливає на голосові зв'язки. — Сюди! Потрібна допомога!

Кроки стали ближчими. З-за каштанів вилетів тренер Ворстон — широкоплечий, кремезний, зі шрамом і з тим виглядом людини, котра вже призначила винного і готується винести вирок. За ним — професорка Мейв, яка бігла швидше, ніж можна було очікувати від невисокої жінки. Далі — кілька старшокурсників, розгублених і захеканих. І зовсім позаду, ледь встигаючи — Тиндаль, який, мабуть, ніколи в житті не бігав так швидко і мав намір ніколи більше не повторювати цей досвід.

Ворстон оцінив ситуацію за секунду. Іній на траві. Непритомний Ґрант із синюватим обличчям. Непритомний Рей у мене на колінах. Я — з розбитою головою, забитим плечем і виглядом, у якому, підозрюю, було вкрай мало героїчного.

— Що сталося? — різко запитав він.

— Ґрант напав на мене, — коротко відповіла я. — Рей... втрутився.

Ворстон подивився на Ґранта. На його скривлену під неправильним кутом руку. На іній на одязі. Стиснув щелепу.

Мейв уже була біля Рея. Пальці на зап'ясті, перевірка зіниць — швидка, професійна, без зайвих слів.

— Дихає, — сказала вона. — Поверхнево. Пульс слабкий, нерівний. Магічний сплеск занадто сильний — тіло не витримало навантаження. — Вона обережно торкнулася його лоба і відсмикнула руку — на кінчиках пальців лишився іній. — Він досі випромінює. Потрібна цілительська негайно.

Один зі старшокурсників тим часом присів біля Ґранта.

— Живий, — доповів він. — Без свідомості. Рука зламана мінімум у двох місцях. Ребра, схоже, теж. І він... трохи приморожений. Але живий.

— «Трохи приморожений»,— повторив Ворстон таким тоном, наче це було технічним терміном, який він збирався додати до свого словника. — Добре. Носилки. Обох. Ар'єнталь, встати можеш?

Я спробувала. Встала. Світ хитнувся, але залишився на місці. Плече палало вогнем. Голова — крижаним молотком. В цілому — бувало гірше. В Оскурі після тренувань із жрицями я кілька разів взагалі не могла піднятися до ранку.

— Можу.

— Цілительська. Зараз. Усі троє, — Мейв уже давала вказівки. — Обережно з Глейсборном — він нестабільний. Не торкатися голими руками.

Мейв дістала невеликий сріблястий диск. Короткий жест — і в повітрі розгорнулися дві горизонтальні площини з наелектризованого, наче згущеного повітря.

Рея поклали на ці магічні носилки. Ґранта несли на таких самих, але окремо і на безпечній відстані, бо все, що наближалося до Глейсборна ближче ніж на метр, вмить покривалося інеєм.

Я йшла сама — трималася рівно, зціпивши зуби і зосередившись на тому, щоб лінія горизонту не стрибала. Мейв ішла поруч, час від часу кидаючи на мене занепокоєний погляд.

Алея спорожніла. Іній на траві повільно танув під променями вечірнього сонця. Тиша повернулася — густа й важка, порушена лише далеким співом птахів,

***
З-за широкого стовбура каштана вийшла Беатріс.

Платинове волосся, ідеально пряма спина. Обличчя — спокійне й зібране, жодної зайвої емоції. Вона дивилася на прим'яту траву, де щойно лежала Ксандра, і на залишки інею.

— Отже, пустельна шаманка, — тихо промовила вона.

Холодна, бездоганно відрепетирувана посмішка повільно з'явилася на її губах.

— А це стає цікавим.

Вона розвернулася і рівним, неспішним кроком пішла до Академії.

***

Від автора:
Ми виходимо на фінішну пряму — перша книга майже завершена. Вже наступного тижня планую розпочати викладку другого (фінального) тому. Підписуйтеся на сторінку, щоб першими дізнатися про продовження!