Розділ 43(частина 1). Про прокляття, ельфів та речі, яких не вибираєш

Столиця Естерону пахла димом, грошима і політичними амбіціями.

Рей стояв біля вікна гостьової кімнати в резиденції батька — високій, світлій, обставленій із тим показним мінімалізмом, який коштує більше за будь-яку розкіш. За вікном розстилалося місто: шпилі Королівської палати, дахи Колегії Магів, широкі проспекти, по яких повзли маґмобілі та карети. Красиво. Упорядковано. Кожна будівля на своєму місці, кожен проспект веде саме туди, куди потрібно владі.

Батько викликав його в понеділок зранку. Записка прийшла з магічним вісником — коротка, ділова, без зайвих слів. Лорд Глейсборн ніколи не витрачав чорнила на те, що можна було передати мовчанням. «Прибути до середи. Справа стосується твого здоров'я. Не запізнюйся».

Рей не запізнився. Він узагалі рідко запізнювався — це була одна з небагатьох звичок, яку він перейняв від батька добровільно.

Решту перейняв мимоволі. Прокляття, наприклад.

Артефакт на грудях під сорочкою пульсував — тепло, ритмічно, як друге серце. Мати зробила його, коли Рею було одинадцять. Попередній уже не витримував: магія росла швидше, ніж метал і руни встигали її стримувати. Мати працювала три доби без сну — руни, потоки, калібрування. На третю добу вона вклала останній шар і впала. Коли підвелася — потоки в її каналах стали тьмяними, нестабільними, як вогонь свічки на протязі.

Вона ніколи не скаржилася. Навіть не згадувала про це.

Рей згадував щодня.

***

Лорд Ерік Глейсборн зустрів сина в кабінеті — за столом із темного дерева, в ідеально скроєному сюртуку, з виразом людини, яка контролює все в радіусі трьох кілометрів і планує розширити зону впливу.

— Сідай, — сказав батько.

Рей сів.

— Ельфійська делегація прибула вчора, — батько говорив так, як завжди — розміреним тоном, що не передбачав заперечень. — Дипломатична місія. Перші офіційні переговори за двісті років. Серед делегатів є цілителі та артефактори, які мають досвід із родовими прокляттями. Зокрема — лорд Алвер Ар'єнталь.

Рей ніяк не виказав здивування. Він давно навчився не демонструвати емоцій при батькові.

Ар'єнталь. Прізвище, яке він бачив на постаменті бронзової статуї. Прізвище, яке носила дівчина з темним волоссям і зеленими очима, що виростила зубасту ліану в провулку Вайтстоуна і навіть не вважала це чимось незвичайним.

— Я домовився про огляд, — продовжив батько. — Мій артефакт тримає стабільно, але твій... — він на мить замовк, підбираючи слова, — потребує уваги. Ельфи мають досвід роботи з родовими прокляттями кочівників. Можливо,  зможуть допомогти.

— Добре, — сказав Рей.

— І ще. Ти розумієш, що це нагода. Ельфи рідко виходять із-за Завіси. Демонструй себе відповідно.

— Відповідно до чого?

— До свого становища, — батько подивився на нього. — Ти — мій спадкоємець. Єдиний син. Поводься так, щоб це було очевидно.

Рей мовчки кивнув. Дискутувати не було сенсу. Батько визнав його шість років тому — після п'яти дочок у законному шлюбі, після років мовчання, після того, як стало зрозуміло, що спадкоємця чоловічої статі законна дружина не народить. Визнав — як визнають вигідну інвестицію. Без вибачень. Без пояснень. Із контрактом і юридичним супроводом.

Мати наполягла, щоб Рей прийняв. «Це твоє по праву, — сказала вона. — І мені байдуже, що він за людина. Але я хочу, щоб ти отримав те, що має належати тобі.».

Рей прийняв. Не заради титулу. Заради неї.

***
Від автора:
Розділ вийшов довгим, тому сьогодні запланувала три оновлення. Трішки відкриються таємниці Рея ))