Розділ 39. Про жабу із кігтями, чужі поцілунки та вчасні вибачення.

Понеділок. Підвал західного крила. Зіллєварська аудиторія зустріла мене стійким запахом чогось кислого, чогось гіркого і чогось, що, можливо, колись було органічним, але давно втратило надію на класифікацію. Кам'яні столи із вбудованими жаровнями стояли рівними рядами, мідні труби витяжки тихо гуділи під стелею, а на полицях вздовж стін тіснилися пронумеровані банки з інгредієнтами — від «Акацієвий пилок (дрібний)» до «Ящірчина луска (середня, не плутати з великою)».

Тиндаль стояв біля кафедри у своїй вічно заплямованій мантії, і окуляри на його довгому носі трималися, здавалося, виключно на силі академічного авторитету.

— Сьогодні — «Протичхальний еліксир», — оголосив він без вступів. — Практичне зілля другої категорії складності.

Він постукав крейдою по дошці, де вже були виписані інгредієнти.

— Записуйте. Висушені пелюстки мовчазної лілії — основа, пригнічує подразнення слизової. Товчений корінь крижаного імбиру — охолоджує запалені ділянки. Есенція ранкової роси — зв'язує компоненти. І дрібка солі з печерних озер — магічний фіксатор тривалості. Усе є на полицях, номери вказані. Послідовність — як на дошці. Температура — помірна. Час варіння — сорок хвилин. І, наполегливо прошу, — він обвів нас поглядом, який і справді не терпів заперечень, — не плутайте крижаний імбир зі звичайним. Звичайний дає протилежний ефект. Минулого року одна студентка переплутала, і її фантомна жаба чхала безперервно, поки не розсіялася.

Ми розійшлися по робочих місцях. Я зібрала інгредієнти — банки, мірки, ступку для імбиру. Пелюстки мовчазної лілії були тонкими, напівпрозорими, блідо-блакитними, і коли я висипала їх у котел, вони опустилися на дно безшумно — ні шелесту, ні звуку. Мовчазна лілія виправдовувала назву.

Крижаний імбир хрустів під товкачем із приємним холодним звуком, і від нього йшов тонкий запах — свіжий, різкий, трохи схожий на м'яту. Есенція ранкової роси в маленькій скляній пляшечці переливалася перламутром. Сіль із печерних озер — сіра, крупна, з ледь помітним блиском.

Я засипала інгредієнти у правильній послідовності. Підпалила жаровню. Зілля почало повільно нагріватися — від прозорого до блідо-блакитного, потім до насиченого синього. Запах змінився — став солодшим, із холодною ноткою.

На двадцятій хвилині потрібно було влити краплину магії. Стандартна процедура — спрямувати потік у зілля, щоб активувати магічний компонент солі. Я поклала долоню над котлом, заплющила очі і пустила потік.

І саме в цю мить мої думки — зрадницькі, невчасні, вперті — повернулися до кинджала.

Оскурський кинджал в антикварній крамниці. Проданий. Кому? Навіщо? Чи знає покупець про те, що то за кинджал, чи купив випадково, як дивину?

— Ар'єнталь!

Я відкрила очі. Зілля в котлі стало не синім, а густо-фіолетовим, і бульбашки піднімалися з дна з підозрілою інтенсивністю. Тиндаль вже стояв поруч — підійшов непомітно, як завжди.

— Колір неправильний, — сказав він. — Цікавий, але неправильний. Перевіримо.

Він кивнув у бік окремого стола, де лежав плоский камінь із рунами. Стандартна процедура: крапнути зіллям на руни — і з'являється фантомна жаба. Напівпрозора, розміром із кулак. Двадцять секунд вона демонструє ефект зілля, потім розсіюється.

Я набрала зілля в піпетку, підійшла до каменя і крапнула. Руни спалахнули.

На камені матеріалізувалася жаба — блакитна, напівпрозора, з великими очима і виразом повної байдужості до всього, що відбувається навколо. Жаба сиділа нерухомо. Не чхнула. Зілля спрацювало — протичхальний ефект був на місці.

Але потім жаба відкрила рот — і з нього виросли два довгих, гострих, загнутих ікла. Білих, блискучих, абсолютно недоречних на жаб'ячому обличчі... чи то пак, морді? Водночас на передніх лапах з'явилися кігті — довжелезні, гострі, наче бритви, — на які жаба дивилася з відвертим здивуванням.

Вайтмор за сусіднім столом тихо ойкнув. Хтось далі впустив ступку.

Віллоу підійшла ближче. Вона захоплено округлила очі й уже набрала повітря, вочевидь готова видати емоційну тираду. Але раптом осіклася. На її обличчі знову проступив ображений вираз. Віллоу з видимим зусиллям щільно стулила губи і, демонстративно відвернувшись, мовчки покрокувала до свого котла.

Жаба клацнула іклами, сіпнула кігтями в повітрі — і через двадцять секунд розсіялася, залишивши по собі мокру пляму і тишу.

Тиндаль зняв окуляри. Протер. Надів. Подивився на мене з тим виразом, який я вже добре знала — суміш наукового захвату і педагогічної втоми.

— Не чхає, — констатував він. — Це плюс. Ікла та кігті — мінус. Ар'єнталь, як це вийшло?

— Мабуть, винен намір, — сказала я. — Я відволіклася під час вливання магії.

— І про що ж ви думали, Ксандро?

Пауза. Шістнадцять пар очей на мені. Тиндаль чекав. Його довгий ніс, здавалося, витягнувся ще на пів сантиметра від цікавості.

— Про ножі, — зізналася я.

Тиндаль помовчав. Кивнув. Зняв окуляри ще раз, хоча вони не встигли забруднитися.

— Хм. Намір. Ножі. Ікла та кігті. Логічно, в певному сенсі. Наступного разу, Ар'єнталь, постарайтеся думати про щось ближче до теми заняття. Бажано — про носи, слизові оболонки або, на крайній випадок, про хустинки.

Він забрав зразок мого зілля в окрему колбу — як завжди, до своєї колекції. Я прибрала стіл, записала результат у блокнот. Ікластий протичхальний еліксир. Моя колекція аномалій поповнилася.

***

Після зіллєваріння — перерва. П'ятнадцять хвилин до наступної лекції. Я йшла коридором першого поверху західного крила, ховаючи блокнот у сумку, коли побачила їх.

Ніша біля вікна. Неглибока, напіввідкрита, з широким підвіконням і шторою, що звисала збоку.

Беатріс стояла, притулившись спиною до стіни. Платинове волосся в ідеальній зачісці. Блакитні очі напівзаплющені. Руки — на грудях Рея. А Рей — його біле волосся, його темне пальто, його знайомий силует — схилився до неї, і їхні губи злилися.