Розділ 30(частина 1). Про павуків, реферати та десерти, які приносять під двері

Неділя почалася з павука.

Я прокинулася, розплющила очі і побачила його на стелі — маленького, чорного, з тонкими лапками. Він сидів акурат над моїм ліжком із виглядом істоти, що була тут від початку віків і просто чекала, поки я це помічу.

— Доброго ранку, — сказала я йому.

Павук не відповів. Але і не втік.

Я присіла на ліжку і придивилась. Маленький, але не крихітний. Чорний із сірою смугою на спинці. Той самий? Я не могла бути впевнена — але щось у тому, як він сидів, спокійно, без зайвої метушні, нагадувало павука, якого я використала на іспиті з історії, щоб підгледіти відповіді. Або його родича. Або просто павука, який вирішив, що моя кімната — цілком прийнятна територія.

Павуки були чи не єдиними істотами, спільними для Оскура і Естерону. Єдине, що я знала і розуміла в цьому перенасиченому квітами світі. На Оскурі я звикла до них: тінепряди в кутках Цитаделі, нічні ловці в підвалах материнського палацу, маленькі розвідники, яких я часом підгодовувала. Павуки були частиною мого дитинства — мовчазною, терплячою його частиною.

— Це друг, — сказала я Патриції, яка вже повернула жовте око до стелі й оцінювала нового сусіда з професійним інтересом мисливця. — Не їсти.

Патриція клацнула зубами — неохоче, але підкорилась.

— Принаймні мух у кімнаті стане менше, — додала я вголос. Патриція клацнула ще раз — мабуть, вважала, що мухи — її законна здобич, і ділити її з павуком вона не збиралась.

Я залишила їх налагоджувати стосунки і сіла за стіл.

Реферат. Тридцять сторінок. «Контроль магічного потоку при створенні зілль». Термін — завтра.

Чистий аркуш. Перо. Чорнило.

Задача виглядала простою: описати, як контролювати магічний потік при зіллєварінні. Проблема в тому, що мій потік не вкладався в жодну стандартну класифікацію. Стандартна теорія описувала три типи магічного контролю. Стихійні маги — нащадки драконів — контролювали свою вроджену магію вольовим зусиллям, інтуїтивно. Маги-люди — ті, хто бачив Потоки, але не мав ні драконячої, ні ельфійської крові — працювали через формули, руни та артефакти. Природники з ельфійською кров'ю відчували живе і зливалися з ним.

Я була природницею. Офіційно. На папері. У реальності ж моя магія була ельфійською інтуїцією, пропущеною через «фільтр», якому я не могла дати назву в цьому рефераті, не видавши себе. «Фільтр, що додає агресії», — написав би Тиндаль. «Нехарактерна щільність потоків», — сказала Мейв. «Спадок іншого світу», — знала я.

Задача: описати свою магію чесно, але так, щоб ніхто не здогадався, звідки ця «нехарактерна щільність» береться. Написати про контроль — і не згадати, що контролювати доводиться не просто ельфійську м'якість, а суміш двох протилежних сил, одна з яких хоче зцілити, а друга — дати зуби.

Я писала. Довго, зосереджено, підбираючи кожне слово. «Закон енергетичного відкату» — теорія. «Правило трьох потоків» — теорія. «Метод поступового занурення» — ельфійська техніка, знайдена в підручнику, який приніс Рей. Контроль наміру замість контролю потоку. Не менше — а точніше. Практична частина була чесною: мої невдачі, мої спроби, вчорашня меліса, яка вийшла без зубів. Перша перемога методу.

Патриція дрімала. Павук плів тенету в кутку. Тиша.

***

На обіді — сюрприз.

Віллоу і Нолан не розмовляли. Це було помітно одразу — як діра в стіні або раптова тиша після вибуху. Вони сиділи через одне місце, і між ними застигла порожнеча, що мала майже фізичну вагу. Віллоу їла суп із виразом людини, яка уявляє на місці тарілки чиюсь голову. Нолан колупався в каші і не піднімав очей.

Тео їв мовчки. Ембер читала конспект. Ренні сиділа поруч зі мною і ніби нічого не помічала, але коли я потягнулась по хліб, вона нахилилась і прошепотіла — тихо, тільки для мене:

— Нолан побачив, як Фарлоу з артефакторів запрошував Віллоу на прогулянку.

— І?

— І Нолан сказав Фарлоу, що той, цитую, «чистить котли як макака і не заслуговує навіть дивитися в бік Віллоу».

— А Віллоу?

— Віллоу сказала Нолану, що він не має права вирішувати, хто заслуговує на неї дивитися, і що він «тупий як пеньок і вдвічі менш корисний».

— Жорстоко.

— Вони так із дитинства, — Ренні відрізала шматок м'яса з хірургічною байдужістю. — Симпатія, яку обоє відмовляються визнавати. Мабуть, із тих часів, коли в пісочниці один одного лопатками лупили. Або воно в штилі — або ось так. Третього не дано.

Я подивилась на Віллоу, яка агресивно їла суп. Потім на Нолана, який мав вигляд людини, що хоче щось сказати, але знає, що кожне слово зробить лише гірше. Знайоме. На Оскурі мати і батько теж сварились — рідко, але яскраво. Різниця в тому, що після сварки мати могла наказати заарештувати кого завгодно, а батько мав звичку зникати в лабораторії на три дні. Тут масштаб менший, але механіка та сама. Обід минув у незручній тиші, яку всі старанно ігнорували.