Розділ 28. Про самооборону для квіткарів та фікуси з амбіціями.(частина1)

Коридор між другим та третім корпусами пах воском і чимось терпким, чужим — запахом, до якого я, мабуть, звикну десь на третьому курсі. Або ніколи. На Оскурі так гірчило повітря лише в гущавині диких хащів, де не росте нічого їстівного, але тут цей аромат став повсякденним фоном.

Я йшла до роздягальні, перекинувши через плече сумку зі спортивною формою, і ловила себе на думці, що починаю призвичаюватися. До гучного будильника, від якого стіни дрижали щоранку о шостій — загальний підйом на весь гуртожиток, ніякої пощади, жодних «ще п'ять хвилин». На Оскурі мене будила Тіана — тихо, обережним дотиком до плеча. Тут — магічний ревун, від якого Патриція щоразу шипіла і клацала зубами в бік стіни, марно сподіваючись залякати артефакт.

Звикаю і до темпу лекцій. Дві пари за спиною — ботаніка й анатомія — і обидві пройшли... майже нормально. Майже — бо на ботаніці мій фікус виліз із горщика.

Тобто, формально, я мала лише дати йому імпульс росту — як усі інші. Торкнулася ґрунту, направила магію, зовсім трохи, обережно. Фікус ріс. Я раділа. Потім він відростив корені, які виявилися значно довшими за горщик, перевалився через край, дістався підлоги і з неочікуваною для рослини цілеспрямованістю попрямував до Харвіна. Це хлопець із другого ряду, який уже тиждень міряв мене поглядом оцінювача на невільничому ринку, і при цьому виказував таку міну, ніби робив мені величезну послугу самим фактом своєї уваги. Неприємний тип. З тих, що посміхаються вологою посмішкою і стоять трохи ближче, ніж потрібно.

Фікус, мабуть, теж поділяв моє ставлення, бо вчепився Харвіну в щиколотку і клацнув. Не сильно — але достатньо, щоб той видав звук, якого я не чула навіть від поранених воїнів у Цитаделі, і кинувся навтьоки між рядами столів, збиваючи горщики. Фікус гнався за ним — невеликий, зубатий і абсолютно невблаганний.

Тиндаль спіймав його за хвилину — обережно, двома руками, як тримають рідкісну вазу або вибухонебезпечне зілля. На його обличчі застигло щось середнє між професійним захватом і батьківською гордістю.

— Чудовий екземпляр, — сказав він, несучи фікус кудись у задню частину оранжереї. — Автономна агресія без постійного магічного живлення. Рідкісна річ.

Мабуть, до колекції. Десь у Тиндаля вже була ціла полиця моїх «витворів» — рослин, які з'їдали мух, клацали на студентів і мурчали. Маленький зоопарк, де всі експонати стали результатом мого невміння контролювати магію.

На анатомії все пройшло справді нормально — без клацань, без зубів, без втеч. Професорка Мейв пояснювала, як магічні потоки циркулюють у тілі природника — і це захоплювало, бо докорінно відрізнялось від усього, що я знала раніше. У стихійних магів — нащадків драконів — потоки йшли через основні вузли: серце, хребет, долоні. Концентровано, потужно. У природників — розсіяно, по всьому тілу, через кожну клітину. Ми не керували магією — ми нею дихали. Тому стандартні методи контролю для нас були так само доречні, як сідло для риби.

Для мене — ще гірше, бо мої потоки мали «відтінок», який Мейв тактовно назвала «нехарактерною щільністю». Я ввічливо кивнула і не стала пояснювати, звідки ця щільність береться.

Роздягальня була маленькою — шафки, лавки, запах магічного мила та легкий шлейф озону. Я перевдяглась у спортивну форму: вільні штани, туніка, м'які чоботи з плоскою підошвою. На Оскурі тренувальний одяг був чорним і цупким, тут — сірим і м'яким. Різниця філософій: там вчили тримати удар, тут — уникати його.

Полігон. Відкритий майданчик із піщаним покриттям, трибуни по периметру. Осіннє сонце лупило по очах — справжня особиста образа. Шістнадцять студентів-природників стояли нерівною шеренгою і виглядали засудженими до страти, яких забули попередити про вирок.

Тренер Ворстон уже чекав. Кремезний, зі шрамом від вуха до куточка губ, руки складені на грудях. Він дивився на нас поглядом досвідченого мисливця на зграйку кроленят, яких випустили в ліс і запитали: «Ну що, готові?»

***

Від автора:

Вирішила поекспериментувати з графіком викладки тексту! Як і раніше, публікуватиму один розділ на день, але тепер двома частинами: о 9:00 та о 19:00.

Кому зручніше читати розділ повністю — чекаю вас ввечері. А для найбільш нетерплячих перша частина буде доступна вже зранку. Сподіваюся, такий ритм вам сподобається!

І пам’ятайте: ваші лайки, коментарі та підписки — це найкраща винагорода та головний стимул для мене творити далі. Дякую, що ви зі мною! ❤️