Розділ 15. Про перешкоди, підлість та траву, яка знає свою справу

Полігон для фізичної підготовки розкинувся за східним крилом Академії — величезний відкритий простір, обнесений низькою кам'яною стіною. Тут пахло розігрітим піском, свіжою фарбою на розмітці та потом тих, хто вже пройшов випробування.

Я оглянула поле й подумки подякувала жрицям Цитаделі за кожну хвилину тренувань, які тоді здавалися мені безглуздою жорстокістю. Зараз вони здавалися безглуздою жорстокістю, яка ось-ось стане в пригоді.

Головний розпорядник — широкоплечий чоловік із короткою стрижкою та шрамом через усю ліву щоку — стояв на підвищенні. Голос у нього був такий, що хотілося витягнутися в струнку ще до того, як він щось скаже.
— Фізична підготовка! — і він таки сказав. — Три рівні складності. Перший рівень — базовий. Максимальна оцінка — п'ять балів. Для зіллєварів, артефакторів та ілюзіоністів достатньо трійки, і ви вільні. Другий рівень — середній. Максимум десять. Третій — бойовий. Максимум п'ятнадцять. На бойовий факультет потрібно щонайменше десять балів. На стихійний — вісім. — Він обвів нас поглядом, що не обіцяв нічого приємного. — Кожен обирає свій рівень сам. Але якщо обрали — проходите до кінця. Зійшли з дистанції — отримаєте оцінку за попередній пройдений рівень. І головне, — він підняв палець, — магія на полігоні заборонена. Кого впіймають — штрафуємо. Артефакти-спостерігачі фіксують будь-який магічний викид. Запитання?

Хтось підняв руку.
— А можна не починати?
— Можна. Вихід — за воротами. Питання по суті?
Рука зникла.

Перший рівень виявився саме тим, чого я очікувала: біг по рівній доріжці, кілька невисоких бар'єрів, підтягування на перекладині й коротка смуга з мотузками. Більшість абітурієнтів — ті, хто йшов на мирні факультети, — зупинялися саме тут. Дівчина в рюшах (тих самих, що й на практикумі — вона, мабуть, мала їх на всі випадки життя) подолала біг із таким виразом обличчя, наче її змушували перетинати пустелю. Але подолала.
Віллоу пробігла перший рівень легко, хоча й зітхала після кожного бар'єра так виразно, що це могло б зійти за окремий вид спорту.
— Мені три бали — і за очі, — сказала вона, витираючи чоло. — Зіллєваріння, а не бойовий. Я свою битву веду з котлами, а не з перешкодами.

Другий рівень відсіяв ще половину. Тут доріжка стала вужчою, бар'єри — вищими, а замість мотузок з'явилися хиткі колоди над ямою з піском. Тео пройшов його впевнено — дідові дрова явно не пропали даремно. Нолан — із меншою грацією, але більшою наполегливістю, двічі ледь не звалившись із колоди.

— Бойовий? — запитав розпорядник, коли я зупинилася біля входу на третій рівень.
— Бойовий.
Він змірив мене поглядом — зверху вниз, від зібраного волосся до практичних черевиків. Нічого не сказав. Просто кивнув і зробив позначку в журналі.

Третій рівень починався одразу за поворотом — і за першого ж погляду на смугу перешкод я зрозуміла, чому його називали бойовим.
Вертикальна стіна заввишки в три мої зрости — гладка, з рідкісними виступами для рук. За нею — рів із водою, через який тягнулися дві паралельні колоди на висоті зросту — вузькі, відполіровані, з яких навіть дивитися вниз було неприємно. Далі — лабіринт із дерев'яних щитів, що рухалися на механізмах, б'ючи навмання. Потім — підйом по мокрій похилій дошці. І наприкінці — серія платформ різної висоти, між якими потрібно було стрибати над ямою з піском, яка тут була значно глибшою.

На третій рівень вийшло людей двадцять. З них дівчат я нарахувала п'ятеро, разом зі мною та Ембер, яка стояла поруч із рішучістю людини, що вже перегоріла від хвилювання і тепер діяла на чистій впертості.
— Починаємо по черзі, інтервал — тридцять секунд! — гаркнув розпорядник.

Перший хлопець кинувся до стіни. Пройшов непогано — швидко, технічно, з мінімумом зайвих рухів. Другий — теж пристойно. Третя — дівчина, та сама Гвен у шкіряному обладунку, — злетіла на стіну, як кішка, і зникла за нею за лічені секунди.
Моя черга.

Стіна зустріла мене знайомим відчуттям: вертикальний підйом, пальці на виступах, тіло працює за звичкою. На Оскурі стіни Цитаделі були вдвічі вищими, а виступи — навмисно зробленими слизькими, бо жриці вважали, що комфорт — ворог досконалості. Тут було майже ввічливо.
Я перекинулася через край і стрибнула вниз.

Рів із водою. Колоди тонкі, мокрі, ковзають під ногами. Я пішла швидко, тримаючи баланс не руками, а всім тілом — так, як вчили в Цитаделі, де за падіння з колоди ти потрапляла не в пісок, а на отруйні шипи внизу. Порівняно з тим тут було майже затишно.
І саме на середині колоди мене вдарив вітер.

Не природний. Не порив. Точний, спрямований удар у спину — як долоня, що штовхає між лопатками. Мене кинуло вперед, ноги поїхали по мокрому дереву, і єдине, що врятувало мене від падіння — рефлекс, закарбований роками тренувань. Я впала на коліно, обхопила колоду руками і завмерла, гойдаючись над ямою.
Серце гупало. Пальці пекли від тертя.
Я повільно піднялася. Подивилася назад.

На початку колоди стояв хлопець — масивний, із квадратною щелепою. Я його впізнала: він стояв на практикумі через кілька людей від мене і бачив усе: і темне стебло, і зубасті пагони, і нещасну муху. Тепер він дивився на мене з виразом обличчя настільки невинним, що воно практично кричало про провину.
— Вітряно сьогодні, — сказав він.

В Оскурі чоловік, що наважився б штовхнути жрицю, втратив би руку ще до того, як встигнув би вибачитися. Тут, очевидно, діяли інші правила. Я поступово звикала до рівності між статями в цьому світі — це було навіть логічно. Але до чоловічої зверхності — ні. До неї я звикати не збиралася.
— Справді, — відповіла я рівно. — Вітряно.

Я закінчила колоду, спустилася й рушила далі. Лабіринт рухомих щитів: механізми працювали з тупою невблаганністю. Дерев'яні площини летіли з різних боків, і єдиним способом пройти було рухатися в ритмі, а не проти нього. Я зловила такт за перші три секунди: удар зліва — нахил, удар справа — крок, удар знизу — стрибок — і потекла крізь лабіринт, як вода крізь щілини.
Мокра похила дошка. Пальці ще саднили після колоди, але тут допомагали й ноги — взуття тримало непогано, і я залізла нагору швидше, ніж очікувала.
Платформи. Стрибки. Тіло знало, що робити: оцінити відстань, присісти, штовхнутися, приземлитися м'яко, наступна.