Розділ 2. Про проблеми картографії, зубасті квіти та дивних чоловіків

Складати мапу Вайтстоуна, вочевидь, доручили людині, яка щиро ненавиділа прямі кути й логіку як концепцію, але просто маніакально обожнювала квіти. Це місто нагадувало справжню флористичну епідемію. Рослини були всюди: на підвіконнях, на фасадах будинків, навіть на ліхтарних стовпах висіли горщики з якимись в’юнкими пагонами. Хтось у цьому світі явно мав занадто багато вільного часу та нездоровий потяг до озеленення. Навіть у цьому темному брукованому завулку, куди я потрапила вже втретє, з усіх усюд витискалися яскраві квіти. Вони випиналися з діжок на кожному кроці, безглуздо намагаючись прикрасити собою цей похмурий закуток.

Я похмуро оглянула вузьку вуличку. Сонце остаточно сіло, густі вечірні тіні поповзли по стінах, а обіцяний Бертом трактир «Бронзовий ключ» так і не матеріалізувався. Шлунок нагадав про себе виразним гурчанням, чітко даючи зрозуміти: він вимагає гарячого м’яса, а не чергової пізнавальної екскурсії цим безладним ботанічним садом.

Зітхнувши, я розвернулася на підборах, щоб спробувати щастя в іншому напрямку. І, звісно ж, саме в цей момент шлях перегородили три постаті. Вони виникли з темряви так злагоджено, наче репетирували цей вихід спеціально для мене.

Зупинилась і повільно змірила його поглядом. Моєю першою емоцією був не страх, а щирий подив. В Оскурі чоловіки чітко ділилися на дві зрозумілі категорії. З одного боку — міцна робоча сила: мовчазні працівники для важкої праці, які не те що заговорити, а й очей не сміли підняти на жінку. З іншого — виплекані в розкоші фаворити: м’які, доглянуті, з лискучою від дорогої олії шкірою.

Те, що постало переді мною зараз, не вписувалося в жодні межі. Брудні, худі, з лихоманковим блиском в очах і цілковитою відсутністю бодай натяку на виховання. Хто взагалі дозволив цьому непотребу вештатися вулицями в такому занедбаному стані? Навряд чи якась поважна пані визнала б таких обірванців своєю власністю.

— Віддавай гаманець, і, може, ми не зіпсуємо твоє гарне личко, — додав інший, дрібніший, щербато посміхаючись.

Я навіть не повела бровою. Спілкуватися з тими, хто так відверто забув своє місце, я не збиралася. Є певні речі, на які просто не варто витрачати слів.

Коли один із них зробив різкий рух у мій бік, магія , підживлена моїм роздратуванням, зреагувала сама. З кінчиків пальців зірвався густий сірий серпанок і миттєво розійшовся навсібіч, вбираючись у зелень.

Нарешті від цієї флористичної навали з’явилася хоч якась користь.

Якийсь місцевий в'юнок, гадки не маю, як він називається, але листя у нього було нахабно-зелене й лопухувате, раптом усвідомив свій хижацький потенціал. Його стебла налилися силою і метнулися вперед, мов розлючені зелені батоги. Один із пагонів влучно вибив ніж із рук ватажка. Той встиг лише набрати повітря, щоб закричати, але рослина миттєво затулила йому обличчя широким цупким листком. За секунду невдаху вже діловито примотували до ліхтарного стовпа, пакуючи у щільний кокон.

Справжнє ж видовище розгорнулося біля ніг другого грабіжника. Маленькі яскраві квіти в клумбі, що досі здавалися невинними пухнастими голівками, вишкірилися пащами з дрібними гострими зубами. Здавалося, вони все життя терпляче чекали нагоди поквитатися з кожним, хто мав зухвалість наступати на них своїми брудними чоботами — настільки агресивно вони рвали цупку шкіру взуття.

Поки невдаха розпачливо задкував, намагаючись струсити зубастий гербарій, він влетів спиною у розкішний декоративний кущ. Рослина радісно розкрила обійми й спеленала його швидше, ніж він встиг проклясти цей день.

Раптово позаду почувся важкий гуркіт і звук падіння. Я різко обернулася.

Третій учасник, який, очевидно, збирався зайти мені в спину, тепер розпластався на бруківці. Він посковзнувся на рівному місці й гепнувся так, що в нього, мабуть, аж зуби звело. Прямо під його ногами у світлі ліхтаря виблискувала ідеально гладка, прозора кірка криги.

Дивно. Лід посеред літа? Можливо, місцеві комунальні служби настільки ж обдаровані, як і картографи, і вирішили заморозити стічні води просто заради забави?

Але далі роздумувати над кліматичними аномаліями не було часу — нав’язливе відчуття чужого погляду змусило миттєво забути про невдаху на бруківці. Сонна арка праворуч більше не здавалася порожньою — там точно хтось чатував у густій тіні.

Внутрішній відгук на загрозу був миттєвим. Сила, яка ще гарячою хвилею пульсувала в жилах, хлинула назовні. Химерна ліана, що обплітала вхід до арки, з вологим тріском відірвалася від каміння і метнулися в темряву, наче хижа змія. На ходу один із бутонів розірвався, перетворюючись на потворну ікласту пащу, а інший оголив величезне жовтувате око, налите люттю. Моє творіння завмерло, сфокусувавшись на невидимій цілі.

З тіні вийшов високий чоловік у темному пальті. Його сріблясто-біле волосся, здавалось, світилось в темряві. Він підняв руки в примирливому жесті, не роблячи жодних різких рухів, і зупинився за крок від зубастого бутону.

— Не варто, — голос був рівним і напрочуд спокійним. — Я не маю наміру заважати вашій... ботаніці. І я точно не той, хто збирається на вас нападати.

Я іронічно примружилася, впевнена у власній недоторканності. Навряд чи хтось міг становити загрозу, коли навколо мене вишикувалася така зубата й віддана зелена варта. Я вже готувалася дати команду скрутити цього блідого свідка, про всяк випадок, але саме в цей момент реальність вирішила, що мої плани — це лише дурні жарти.

Мій зелений охоронець, який за всіма правилами мав би вже вчепитися незнайомцю в горло, раптом різко змінив наміри. Замість атаки ліана спритно поповзла по його рукаву прямо на плече. Там, вчепившись корінням у дорогу тканину, ця рослинна аномалія почала тертися об його передпліччя, видаючи звук, схожий на гучне мурчання. Слина з пащі огидно капала на його рукав, але чоловік навіть не ворухнувся.

Його здивування повадками ліани видавала лише злегка припіднята брова . Але він швидко повернув на обличчя холодну маску та почухав химеру по стеблу трохи вище жовтого ока, наче якусь домашню тваринку. Дотик був впевненим, без тіні страху чи огиди. Від цього страховисько задоволено зажмурилось, і загурчало ще голосніше.