Пролог

В Оскурі влада належала жрицям, і Рада Доменів не пробачала помилок. Зерія, як верховна жриця свого домену, знала це краще за інших. Але коли на зап'ясті Ксандри розквітло золото Богині, вона зрозуміла: цього разу Рада не просто вимагає жертви — вона вимагає її поразки.

У залі Ради було вогко від пахощів. Ліра сиділа поруч із матір’ю, але її погляд був спрямований на інших верховних жриць. Вона не просто підтримувала рішення про ритуал — вона його очолювала.

— Ми не можемо ставити під сумнів волю Богині через родинні зв’язки, — голос Ліри звучав чисто й безжально. — Ксандра не чує магії Оскури. Вона бракована. Можливо, її кров у вівтарі — це єдине, чим вона може прислужитися нашому домену.

Зерія мовчала, спостерігаючи, як інші жриці кивають на слова Ліри. Її старша донька виявилася кращою ученицею, ніж вона сподівалася: Ліра не просто хотіла смерті сестри, вона мітила в крісло верховної жриці домену, виставляючи матір слабкою.

_____________________________________________________________________________

Наступної ночі Зерія спустилася до лабораторії Еларіона. Без охорони та свити.

Еларіон стояв біля срібного сплетіння рун та мерехтливих кристалів — результату двадцяти років роботи, яку він наївно вважав таємною. Зерія мовчки поклала на стіл шкіряний кошель. Він важко дзвякнув.

— Твої речі, — коротко кинула вона. — Те, що було при тобі, коли мої люди знайшли тебе в лісі й привели до мого гарему. Монети твого світу... і каміння від мене. Там воно знадобиться більше.

Еларіон завмер, дивлячись на кошель, а потім на дружину. — Я давно знаю, що ти готуєш цей перехід, — Зерія ледь помітно всміхнулася кутиками губ. — Настав час. Більше шансів не буде. Ліра налаштувала Раду, і за два дні Ксандру поведуть до вівтаря. Забирай її і йдіть. Сьогодні. Тут скоро стане занадто гаряче.

_____________________________________________________________________________

Наступна доба пройшла під знаком ідеального лицемірства. Зерія з крижаним спокоєм готувалась до ретуалу, ігноруючи переможний блиск в очах Ліри. Вона тримала старшу доньку поруч до самої зорі, граючи роль безжальної правительки домену, поки глибоко внизу Еларіон випалював свій резерв, наповнюючи силою кристали порталу.

Коли артефакт нарешті спрацював, Зерія відчула це всім тілом — ледь помітне тремтіння повітря, що прошило камінь маєтку.

Вона спустилася до лабораторії пізніше, коли в домі нарешті стало тихо. Її плечі, зазвичай ідеально прямі, нарешті опустилися. Зерія була впевнена, що знайде підвал порожнім. Вона вже змирилася з тим, що залишилася одна проти Ліри та Ради.

Але біля згаслих рун вона побачила силует. Еларіон сидів у кріслі, блідий від виснаження, але його погляд був зосередженим.

— Ти... ти тут? — прошепотіла Зерія. — Я думала, ти теж пішов. Я збираюся виступити проти Ради, Еларіоне. Тут буде бійня. Ліра не пробачить мені цієї втечі, вона перетворить наш домен на пекло. Це небезпечно!

Еларіон підняв голову. Його обличчя було сірим від виснаження, але погляд залишався твердим. — Ти справді думала, що я залишу тебе тут одну? — він ледь помітно посміхнувся. — Наша донька в безпеці. Тепер настав час нашої війни. Я залишаюся.

Зерія не відповіла. Вона просто підійшла і стала поруч. Вони залишилися вдвох — проти Ліри, проти Ради жриць і проти самої Оскури.