Розділ 10(ч2). Про погані передчуття та одяг, який не пережив дракона

Перший помах розніс по двору те, що хвилину тому було Реєвим одягом, і чималу частину цього Зерія отримала на темну сукню. Рей вирішив, що вибачатиметься пізніше. Набагато пізніше.

Білі шпилі Валь’Тієра зменшилися за кілька ударів крил. Нар одразу взяв на північ, туди, куди тягнуло, і Рей розвернув його на схід, до Завіси. Розвертатися дракон не хотів. На схід він ішов із креном, уперто звертаючи ліворуч, і кожні кілька хвилин Рей ловив його на тому, що курс знову потроху повзе на північ. Зрештою Нар скорився й уклав у політ усе невдоволення, яке мав.

Мантія заважала. Вітер роздував її вітрилом, поділ ляскав Нара по носі й ліз в око, і після третього разу дракон стиснув щелепи міцніше. Тканина хруснула. Рей згадав Зеріїне «не жувати» й понадіявся, що дірки від зубів за жування не рахуються.

Там, де дорога впиралася в ліс, стояли чотири брички, біля них юрмилися студенти. Нар пройшов над ними, не знижуючись. Хтось унизу, здається, впустив кошик.

Рей уже був над узліссям, коли тривога вдарила гостро й холодно, аж перехопило подих, і  Нар одразу перестав сперечатися про напрямок.

Завіса з’явилася попереду блідою смугою впоперек лісу: світлом, яке не мало стосунку до сонця, і тремтінням повітря над верхівками. Рей не знав, чи задумане спрацює, та Нар вже склав крила щільніше й увійшов у Завісу з повного розгону.

Ліс зник разом із небом.

Довкола стояв туман, білий і щільний, і в ньому пропало все, за що чіплялося око: верхівки дерев, сонце, смуга світла позаду. Крила йшли крізь нього надто легко, опори під ними майже не було. Нар ударив ними раз, удруге, і Рей зрозумів, що не може сказати, куди вони летять: угору, униз чи вже давно по колу. Земля не з’являлася. Небо теж.

Відчуття, яке тягнуло його від самого Валь’Тієра, розпливлося в білому й тепер ішло звідусіль одразу.

Нар загарчав. Звук пішов у туман і не повернувся навіть луною. Дракон шарпнувся праворуч, потім ліворуч, потім кудись, де мало бути вгору, і стиснув щелепи так, що тканина мантії знову тріснула. Жоден напрямок нічим не відрізнявся від решти. Дракон, який хвилину тому точно знав, куди летить, уперше за день не знав нічого, і це обурювало його більше за будь-якого Тарена.

Кидатися так можна було скільки завгодно. Рей змусив його вирівнятися й зосередився на Ксандрі. На тому, як вона зранку заплітала косу на ходу, тримаючи шпильку в зубах. Як відмахувалася від Лессаріїного кошика. Як біля озера поклала долоню Нарові на морду й чекала, поки той вирішить, що досить.

Туман ліворуч ледь потемнішав. Нар розвернувся туди раніше, ніж Рей устиг вирішити, чи йому не здалося, і відчуття повернулося: спершу тонкою ниткою, потім певніше, а з кожним ударом крил тугіше, як натягнутий повід.

Рей більше не заважав. Біле змінювалося сірим, густішало й знову рідшало, і рахувати, скільки вони так летять, він облишив.

Попереду проступили темні зубці ялин. Нар вирвався з туману так, що білі пасма ще мить тяглися за кінчиками крил, і під ним відкрився інший ліс.

Холодне повітря. Ялини під самим черевом. Рей різко вдарив крилами, щоб не зачепити верхівок, помітив попереду прогалину з сухою травою й пішов на неї, ламаючи крайні гілки. У горлі вже збирався дим.

Сів він важко, розметавши хвостом траву, розвернувся до ялинника — і побачив трьох чоловіків.

Вони лежали на галявині, обплетені від чобіт до плечей. Суха трава перетворилася на товсті сиві джгути завтовшки з руку, вросла в землю й тримала так міцно, що ворушитися бранці могли лише очима, а бородатий ще й ротом. Побачивши дракона, бородатий скористався цим на повну й замовк тільки тоді, коли в нього скінчилися слова.

На пеньку біля краю галявини, з рюкзаком біля ніг, сиділа Ксандра й доїдала бутерброд.

— О, ти майже вчасно.

Усе, до чого Нар готувався від самого двору академії, раптом не мало куди подітися. Розчепірені для удару кігті повільно зібралися, шипи вздовж хребта опустилися. Дим, що вже підступав до зубів, довелося ковтнути назад, і край мантії під іклами тихо затлів. Рей, який увесь політ гадав, що чекає по той бік Завіси, бачив Ксандру цілу, спокійну, з крихтами на рукаві й почервонілим від холоду носом, і відчув полегшення таке гостре, що лапи захотіли підігнутися. Дивилася вона на нього з явним задоволенням.

Нар іще мить шукав, на кого б спрямувати рештки тривоги, і не знайшов. Ті, хто підходив, лежали в траві й уже нікому не загрожували. Потім дослухався до слова «майже» й знову обурився. Він летів так швидко, як дозволяли крила, і навіть трохи швидше.

Дракон ступив до найближчого зв’язаного й обнюхав його від чобіт до шапки. Чоловік перестав дихати вголос, трава на ньому скрипнула й затягнулася тугіше. Нар фиркнув йому просто в обличчя, вирішив, що цього досить, і розвернувся до Ксандри.

До неї він підходив повільно. Опустив голову, обнюхав волосся, плече, руки з ножем. Крові не було. Не було навіть подряпин. Нар обнюхав її вдруге, про всяк випадок.

— Я ціла, — сказала Ксандра й поклала долоню йому на морду. — Що це в тебе?

Рей розтиснув щелепи. Мантія впала на траву вологим згортком. Ксандра підчепила її двома пальцями й розгорнула. Крізь дірки від ікол проглядало небо, а поділ і комір обсипалися чорною облямівкою.

— Це мамина?

Дракон кивнув.

Ксандра подивилася на мантію, потім на нього, потім знову на мантію, наче сподівалася, що та якось зміниться. Повернула мантію іншим боком. Від одного рукава лишилася приблизно половина.

— І ти серйозно збирався в цьому йти лісом?

Рей фиркнув. Заперечити не було чим навіть у людській подобі.

Ксандра склала те, що лишилося від мантії, і кивнула кудись за ялини.

— У них там два курені. Ходімо, пошукаємо тобі щось пристойніше. — Вона обернулася до трави. — Ви ж не проти?

Бородатий, судячи з того, як набрав повітря, проти мав що сказати. Нар повернув до нього голову, і той передумав.