РОЗДІЛ 5 – Аерон.

– Руки мий йди, – Рита не знайшла нічого кращого, як почати клопотати на кухні, активно допомагаючи Рижуху, накривати стіл.

Аерон, ще ширше розтяг посмішку, задоволений як кіт, пішов повільно у вбиральню. Дівчина дістала три тарілки, ложки до них, розставляючи все на столі, потім почала розкладати кашу по тарілках.

– Ти навіщо три тарілки поставила? – Рижух поставив повну миску з пирогами на стіл та кинув зацікавлений погляд на Риту.

– Не зрозуміла твого питання, нас троє? – спантеличилася Рита, прикусивши губу та підозріло озираючись навколо. – Чи є ще хтось?

– Та ні крім нас нікого немає. То ти мене за стіл,  збираєшся садити? – Рижух здивовано, почухав чоло, але було зрозуміло, що він задоволений і це йому навіть лестить.

– Я не зрозуміла, а ви домовіди що не їсте? – Рита здивовано подивилася на Рижуха. – А якщо не їсте, навіщо ти все це готуєш? І як ви без їжі існуєте?

– Ну, не те щоб, не їмо. Можемо побалувати себе, хоч такої їжі здебільшого не потребуємо, – плюхнувся він на лаву. – А готував, то я ж тобі казав чи ти так і незрозуміла? Я домом завідую, господарством, усім, що з ним пов'язане. Аерон може, звичайно, сам приготувати, тільки навіщо, якщо я є? Все це я зроблю швидше, та й за радість мені це, приємний клопіт. Якщо хазяїн гарний та не жадібний, домовід теж добрий.

– Так, напевне щось я таки не розумію, якщо все це тобі на радість, навіщо ти мене підлогу мити змушував?

– Для порядку, ручками робити теж відвикати не потрібно. Тим більше, я домашній дух Аерона, а не твій, – посміхнувся Рижух. – Тай за господаря всю його роботу я не роблю.

– Хитрун ти Рижух! Мабуть таки потоваришуємо, – Рита поклала в миску пару ложок каші і поставила навпроти Рижуха. – Загалом, якщо їжу ви вживати можете, ось їж те, що накашоварив. Бо хто його знає, може воно взагалі не їстівне, ось на тобі й перевіримо!

Рита закінчила, розкладати кашу по решті тарілок, потім розлила чай у три філіжанки, одну з них мовчки поставила перед Рижухом. Він же весь цей час сидів за столом, склавши руки на грудях, дивлячись на дівчину з якимось захопленням, лукавством та блиском в очах. В цей час повернувся Аерон, сів за стіл, посунувши ближче до себе запропоновану тарілку з кашею і філіжанку чаю. У повітрі зависла незручна тиша. Рита теж сіла, почала колупати в тарілці ложкою, думаючи як розпочати розмову з шаманом, тай взагалі якось все недобре вийшло. Аерон їй не полегшував завдання, мовчав, тільки зрідка кидаючи на дівчину веселий погляд, вплітаючи сніданок за обидві щоки. Як недивно обстановку розрядив Рижух.

– Яка ж вона гостра на язик, – розчулено майже заспівав домашній дух, зручніше сідаючи за столом, беручи в руки ложку, викликавши істеричний сміх у шамана, який розхлюпав увесь чай, намагаючись стримуватися і не сміятися. – Хазяїне, а вона мені подобається! – заявив Рижух, уплітаючи кашу.

– Взаємно, Рижух, – засміялася Рита, видихнувши з полегшенням.

Молодець домовед розрядив обстановку.

За столом справді стало легше перебувати, Рита зробила ковток чаю, прочищаючи горло.

– Ти, мабуть, уже зрозумів, що пам'ять я не втратила, – дівчина зробила глибоке зітхання, подивившись з під лоба на шамана. Чекаючи довгої, важкої розмови, яку безглуздо відкладати на потім.

– Так, зрозумів, – Аерон відклав ложку та знизав плечима, – не хвилюйся Рита я тебе розумію. Я б теж, мабуть, не все хотів розповідати людям, якби опинився на твоєму місці. Тим більше, якщо в те, що з тобою сталося складно повірити, навіть такому, як я.

– І що тепер? – Дівчина опустила погляд на стіл, а потім підняла його назад на шамана, зустрічаючись з очима кольору неба. – Чому складно повірити, наскільки я зрозуміла з розповідей Рижуха, поняття про інші світи у вас є?

– Як тут у вас все запущено, – Рижух підхопив свою тарілку з кашею і філіжаку чаю. – Гаразд, я в будинок у городищі, а то твоя сестра, Аероне, мабуть, каменя на камені не залишила там. Стільки справ, стільки справ, – підвівся Рижух із-за столу, поступово розчиняючись у повітрі. – Увечері загляну. Поводьте себе добре!

Домовик повністю зник, а Рита дивилася на місце, де перед цим стояв Рижух. Незвично, коли так зникає співрозмовник, дико навіть якось. Ось як до такого звикнути? Треба ж, духи, лісові стежки, адже до всього цього вже починаєш ставитися як до повсякденної справи. Найцікавіше, що їй тут починає подобатися, так не вистачає багато чого, наприклад, мобільного телефону, інтернету та інших благ цивілізації, зате все інше дуже подобається, принаймні поки що. Навіть Аук – лісовий злодій, нудний, не приведи господи стати об'єктом його розваги, навіть він десь в глибині душі подобався. Рита посміхнулася, згадуючи недавню пригоду, хоча по болотах краще не гуляти. Дівчина перевела погляд на шамана, щоки зрадницьки зашарілися. Гарний чоловік, хоч не можна назвати красенем, але є в ньому, щось… чіпляє душу. Аерон дивився на неї добродушним, лагідним поглядом, навіть усміхався. Який він здоровезний та при цьому добрий, подумалося Риті.

Аерон помітив рум'янець на щоках у дівчини, посміхнувся ще ширше. І усе він помічає, Рита трохи скривилася і насупилась.

– Рито, чому ти переживаєш? Я чудово розумів, що ти не домовляєш мені багато речей ще, тоді коли пропонував тобі взяти відповідальність за тебе. Дивний одяг, дивні предмети та незвичні ліки, незрозумілі слова, не типова поведінка… Зрозумів, що не хочеш признаватись, не довіряєш. Та з чого б тобі довіряти мені, адже ти мене не знала на той момент, тай зараз ненабагато краще знаєш. Була налякана, розгублена, стомлена, але незважаючи ні на що не кинула тоді самого, мало того обробила рану, влила власну силу, відтягла в ліс, – він підвівся, пересів ближче до дівчини, обережно взявши її за руку. – Невже ти думаєш, що після того, що ти зробила для мене, залишуся невдячним, заберу своє слово назад?