РОЗДІЛ 2 – Зустріч.

Минуло вже п'ять годин блукань, ноги від незвички ломило, лісова місцевість закінчуватися не збиралася. Хижаки, благо всім Богам, на очі так і не траплялися, щоправда, дрібні тварини встигли кілька разів проскочити повз. Пробігало повз, щось схоже на зайця, бачила білок на деревах і звичайного їжачка, вын пройшов майже поруч. Тішило, що живність зовні звична, але неминучість неприємностей відчувалася дедалі ближче. Бо не було розуміння, що робити і як виживати всій місцевості. Та добре вже те, що з собою сумка, а там аптечка, якийсь мінімум ліків є, ще є запальничка та пляшка води, яку в майбутньому можна буде знову ж таки використовувати як тару. Жорстко постало питання, що їсти. Вбити якусь дрібну живність? Так рука не підніметься, та ти її ще й упіймай, спробуй. Так вона і стоятиме на місці чекаючи поки її зловлять. А от чагарників із ягодами, на очі не по траплялося зовсім. Є річка, напевно, там водиться риба, а як її зловити? У неї й з вудкою це не виходило в минулі часи, а без неї... Руками ловити? І як потім її приготувати, почистити? Що ще можна з'їсти у лісі? Гриби? Яка ймовірність, що він, цей гриб буде не отруйний чи галюциногенний?

Так і брела Рита, засмучена насущними проблемами, до тями привів свист, що пролунав неподалік. Серце одразу лягло, кудись у район п'ят, а тіло рефлекторно пригнулося до землі. Рита акуратно підповзла до найближчого дерева та затаївши подих почала прислухатися. Свист повторився, десь за п'ятсот метрів від її дислокації, почулися людські крики та метушня. Рита обережно визирнула з-за стовбура дерева, щоб по можливості її не помітили. Картина, що відкрилася, не особливо втішила. Вдалині біля річки розігралася мальовнича картина, справжня бійка між трьома чоловіками. Добре, що це на перший погляд звичайні люди, погано, що це були високі, дужі чоловіки, агресивно налаштовані. Двоє явно тіснили одного, їхній одяг здався Риті дивним,   ця ситуація чимось нагадувала старі фільми, вестерни з індіанцями. Двоє нападали на одного, він деякий час успішно відбивався. Дівчина не знала, що там за суперечлива ситуація яка призвела до бійки, хто винен, хто правий, через що взагалі виник конфлікт, але вона була на боці того, що був один. Ну, якось це неправильно, удвох нападати на одного, хотілося, щоб саме він переміг. Сама ж втручатися у бійку і виявляти себе, дівчина не хотіла, голос розуму говорив сидіти тихо немов мишка, а потім уже діяти по обставинам.

У якийсь момент чоловік пропустив удар ножа в плече, а слідом за ним і удар по голові важким кийком від іншого нападника. Рита закусила губу, по щоці потекла самотня сльоза, і вона подумки благала, щоб цю людину залишили живою.

Незнайомець знепритомнів, чим скористалися його суперники. Вони зв'язали йому руки за спиною, потім відтягли його до дерева та прив'язали. Ці двоє про щось тихесенько перемовлялися між собою, відстань не дозволяла почути про що розмова, та й не факт, що почувши, вона змогла зрозуміти сенс, адже мова тут може бути зовсім іншою.

Рита сховалася за товстий стовбур дерева і причаїлася кусаючи губи, дуже боялася, щоб її не помітили. Чомусь була чітка переконаність, що якщо її побачать, нічим добрим для неї це не закінчиться. Ось тобі й зустріла живих істот, ще раз прикусила дівчина губу і головою притулилася до дерева.

Так вона просиділа хвилин п'ятнадцять, прислухаючись до звуків і шурхоту.

Через якийсь час почувся плескіт води, потім настала тиша. Дівчина ще хвилин п'ять просиділа, не рухаючись, а потім все ж таки вирішила акуратно подивитися, що відбувається. Ті двоє звідкись взяли малий човен і зараз на ньому стрімко віддалялися по течії річки в протилежний бік від Рити, що її неймовірно втішило.

Вона спостерігала за човном, поки той повністю не зник з поля зору, а потім повільно почала пробиратися, прямуючи від дерева до дерева до того місця, де був прив'язаний поранений чоловік.

Поступово страх зовсім пішов геть, до прив'язаної і несвідомої людини дівчина підходила більш-менш спокійною. Риті вдалося взяти себе до рук.

Підійшовши ближче, вона насамперед помацала сонну артерію і переконалася, що людина жива. Обійшла дерево, виявивши вузли на мотузці, спробувала їх розв'язати, але де там, не змогла. Довелося оглянути чоловіка, сподіваючись, що в нього є ніж. Але, звичайно ж, безглуздо було сподіватися, що ті, хто так з ним вчинив, залишили б йому зброю і тим самим дали шанс на виживання. Добре вона згадала, що на ключах, що валялися, у сумці був брелок у вигляді папужки, насправді це мініатюрний розкладний ножик. Швидко діставши, його вона розрізала мотузки, спробувавши притримати пораненого, щоб той не звалився на землю, але в неї не вистачило сил. Чоловік виявився досить високим і важким так, що впали вони у двох, хіба що поранений приземлився м'якше, тому що роль матраца для нього виконала Рита. Він не приходив до тями, Риті поступово вдалося вибратися з-під нього і перевернути його на спину. Потрібно насамперед оглянути рани, голову та плече. На голові виднілася велика шишка, але інших пошкоджень не було принаймні видимих. Настала черга плеча, абияк звільнивши його від одягу, вона нарешті оглянула рану.

– Я, звичайно, жодного разу не медсестра, тим паче не лікар. Але  життю рана загрожувати не повинна. Так, треба промити і знезаразити, потім перебинтувати, щоб зупинити кровотечу, – Рита зазирнула у свою сумку подивитися вміст аптечки, тут знайшовся бинт, перекис водню та зеленка. – Вибач, хлопець, все що є в наявності, – незнайомець лежав безмовно, так і не приходячи до тями. – Хто б побачив збоку, сказали б божевільна, – шепотіла Рита, обробляючи рану.

Помилувавшись, справою своїх рук, а точніше перев'язаною раною, яка перестала кровоточити, Рита трохи заспокоїлася. Потрібно було думати, що робити далі. Бажано піти звідси, навряд чи ті люди повернуться, але все ж таки… Чоловік у себе приходити і не думав, скоро вечір. Втома брала своє. Це тут зараз у цьому дивному світі тільки настає вечір, а там у її світі він уже давно перекочував у ніч. Риті вже час було бачити сни, а вона ще зовсім не лягала, хто знає, скільки кілометрів протопавши перед цим. Дівчина дала собі пару хвилин для відпочинку, за які дозволила уважніше розглянути незнайомця. Досить високий, увесь жилавий зі сталевими м'язами, але легким його назвати не можна, він зараза важкий, що їй довелося дізнатися на власній шкурі.