Рита розглядала дрібні сніжинки, які ні-ні, та й пролетять за вікном, нагадуючи що зовсім скоро прийдуть справжні холодні дні. Дівчина трохи зіщулилася, глибше закутавшись у свою вовняну кофту. Гаряча чашка кави зігрівала руки, в кафе було зовсім мало народу, що тішило, бо дуже хотілося тиші та спокою. Занурена у свої думки, Рита не помітила, як до неї підійшли, і тому гучний голос, що пролунав зовсім поруч, став для неї несподіванкою. Вона, здригнувшись, пролила трохи гарячої кави собі на руки. Прикусила губу, підхопила серветку і промокнула нею руки.
– Привіт, Ритусю, – голос Ганни Рибінської, її давнього конкурента, та що там говорити, і падлючої людини за вдачею, сьогодні звучав особливо уїдливо з нотками перемоги. – Я сьогодні наслухалась, як тебе поперли з роботи, – непрохана гостя нахабно сіла без запрошення навпроти Рити.
– Рибінська, тобі сісти ніде? – Рита мимоволі стиснула руками свою чашку з кавою, і похмуро глянула на Ганну. – Ми з тобою і раніше друзями не були, а зараз і поготів. Плакатись тобі в жилетку я не збираюся, про плани на майбутнє розповідати, тим більше не буду. Чого тобі треба? Прийшла жовч свою вилити? Так вдячних слухачів тут немає, – озирнулася навкруги Рита і розвела руками.
– Ну як же, підтримати морально колишню колегу, – на губах Ганни грала зловтішна посмішка – Офіціант, шампанського! – крикнула вона голосно.
– Вирішила радість у шампанському втопити? – Рита відкинулася на спинку стільця, склала руки на грудях. – Ось дивлюся я на тебе, Ганно, і думаю, де дорогу тобі встигла перейти? Начебто ми з тобою і не перетиналися особливо ніде. Відкрий секрет, за що ти мене так не злюбила?
– Нічого особистого, Риточко, – у цей час Ганні принесли відкриту пляшку шампанського з келихом. – Тільки твоя посада та зарплатня. Хочеш, шампусиком пригощу, бо безробітним нині туго, коли ще собі дозволити зможеш? – І вона дзвінко засміялася.
Риту обурювала обстановка в якій вона опинилася, обурювала співрозмовниця і особливо нервував тріумф, який ніби олійними фарбами був намальований у Ганни на обличчі. Настрій почав псуватися ще сильніше.
– Так вже й нічого особистого, Аня? Лише посаду? То ти, значить, на моїй посаді вже? Значить провідний дизайнер? – Вона здула неслухняну волосину, що все норовила влізти в очі – Ну, що ж вітаю подруга. Ось тільки звідки в тобі стільки уїдливої жовчі та бажання потоптатися по мені? Ну, добилася свого, живи собі далі спокійно, радуйся, але ж тобі сього мало. Так, Ганна? Ти непросто так сюди прийшла!
– Не можу відмовити собі в задоволенні, – Ганна пригубила шампанське. – Не все ж таки Риточці бути розумницею, талановитою, – Ганна з неї відверто знущалася, змія відчувала свій тріумф і хотіла зробити суперниці якомога болючіше. – Добре, що ти сіра миша Пєсцова. Все в своїй норі сиділа тихесенько, креслила, малювала, на очі майже нікому не показувалася. Мені не склало особливих зусиль тебе підставити і виставити сірою безпосередністю яка не заслуговує протирати свій зад на непоганій посаді, а всі твої заслуги приписати собі. І де тепер ділася ця розумниця, спортсменка і далі за списком?
– Ганно, а з замовниками ти теж будеш своєю зовнішністю розраховуватись? – Рита встала із-за столу і поклала гроші за невипиту чашку кави. – Там післязавтра потрібно здати основний проект дуже солідним клієнтам, – Рита посміхнулася. – Яка досада, я з ним працювала у себе вдома. Ось тільки сьогодні, збиралася залити остаточний варіант на офісний комп'ютер, але не встигла. – Рита забрала сумку, що висіла, на спинці стільця. – Тож йди, працюй, провідний дизайнер... Поспішай! У тебе буде чудова безсонна та дуже довга насичена подіями ніч. У клієнтів терміни горять так, що нічого не вдасться перенести на інший час, начальник тобі в цьому питанні не допоможе. А клієнти дуже злі, здоровезні дядьки, яких не цікавлять твої ноги від вух та груди. Таких ляльок, як ти, у них пачками та вагончиками, їх замовлення цікавить. Всього найкращого – «подруга»!
Було приємно спостерігати, як з лялькового обличчя Ганни стала зникати посмішка, а очі зло примружилися, губи дівчина стиснула в тонку лінію, видаючи тим самим свою нервозність.
Не прощаючись із колишньою колегою, Рита вислизнула із затишного кафе, на вулицю.
В обличчя вдарив холодний морозний вітер. Сніг почав падати інтенсивніше, швидше за все, вночі буде справжній снігопад та завірюха. Рита піднявши очі подивилася на темне небо і, змахнувши з вій, кілька сніжинок, застебнула курточку, піднявши комір. Дивно, якось зовсім рано цього року вирішив випасти сніг.
Дівчина повільно брела дорогою до автобусної зупинки, пора додому, виспатися і поміркувати, що робити далі. В голові мляво крутилася думка, що можна спробувати влаштуватися на роботу до колишніх клієнтів. А чому ні? Вони часто робили специфічні замовлення і можуть погодитися, що їх фірмі необхідний дизайнер на постійній основі. Тим більше, з нею за цей час встигли познайомитися особисто, те, як вона виконувала роботу, їх влаштовувало. Навіть більше, коли приходили робити замовлення, одразу йшли до неї, не бажаючи мати справу з якимось іншим дизайнером.
Вона так поринула у свої думки, що коли її різко потягло назад, вона ледве втрималася на ногах, щоб не втратити рівноваги та не впасти на землю.
Її наздогнала Ганна, саме вона смикнула Риту. Розлючена колишня колега намагалася зірвати сумку з плеча Рити, мертвою хваткою вчепившись у її ручки. Вигляд у Рибінської був шалений, очі фанатично горіли, з'явився злий оскал. Це була вже не та мила лялька, роль якої завжди грала Ганна, а такий бувалий бульдог, що вчепився в ручку сумки, і намагається щосили її вирвати. Рита в свою чергою не збиралася її віддавати суперниці.
#8848 в Любовні романи
#2009 в Любовне фентезі
#4523 в Фентезі
#1136 в Міське фентезі
Відредаговано: 29.08.2022