вся версія

Їй ніхто ніколи не казав, що «все буде добре» - це не тільки те «добре», що намалювала собі у своєму просторі вона сама.
Ніхто й ніколи не тлумачив, що навіть наймерзенніше й найогидніше людиноподібне теж робить добре. Його «добре», за його добрими намірами.
Ніхто й ніколи не пояснював, що «добре» – це по-різному. Бо, насправді, добро й буває різне.
Казки, котрим вона вірила, та створювала в якійсь мірі власноруч у своєму просторі завжди казали, що добро перемагає зло.
Сто тисяч казок, котрі занурювали у світ перемог та поразок, фантазій та реалій, часом гірких сліз, але тих, що завжди дарували в фіналі сльози щастя, піднімали її все вище в вірі, що все буде добре.
Сто тисяч буденних історій та пригод зі своїми перемогами та поразками, фантазіями та реаліями, часом з гіркими слізьми, але й з тими, що завжди дарували в фіналі сльози щастя, вимагали її приземлення. Тільки все одно позаду чи попереду було оте «все буде добре»…
… Й настав той час, коли поділ на «добро» й «зло», «добре» й «зле» просто зник. Бо доперла. Сама доперла. Після тих сто тисяч казок та ста тисячі буденних історій та пригод. Нема того поділу. Геть нема. Бо все є «добро». Тільки різне воно буває: болюче чи не дуже, смішне чи вкрай сумне, раціональне чи кардинально нешаблонне, грайливе чи те, що зносить все навкруги шкереберть. Часом, чуючи фразу «все буде добре», реготала, бо знала, що є й буде. Часом з опухлою мармизою хотіла чимось кинуть в пику з криком «не брешіть». Тільки не кидала, бо вже знала, що добро все ж таки приходить в різній подобі та прояві. Шкодувала лише, що трохи раніше цього не допетрала. Але й це було добром! Як не крути!
Все є й буде добре…