Вересень-грудень

Зелене листя дерев поступово змінювало свій колір. Природа розмальовувалася в золотисті кольори. Перший місяць передостаннього навчального року закінчувався, а це означало, що Семену потрібно було визначитися, яку тему дипломної роботи він хотів би писати.

Теплі дні так і шепотіли, що час, щоб обрати тему, ще є. Тож Семен насолоджувався гарною погодою. І тільки тоді, коли почалися перші дощі, а на перерві не хотілося виходити на вулицю, він все ж вирішив домовитися зі своїм дипломним керівником…

— Як це — узгоджувати тему з іншим викладачем? — не зрозумів Семен.

— Новий керівник більш досвідчений і краще знається на цій темі, — пояснив завідувач кафедри.

— Але я обирав саме цього керівника.

— Ну ось так, іди… — без якихось додаткових пояснень відправив його до іншого керівника.

Доки Семен спускався поверхами до лабораторії, вже встиг все на світі проклясти. Зі своїм старим керівником він вже налагодив контакт і міг спокійно ставити запитання, які його цікавили.

Тепер же було невідомо, як саме поводитиме себе інший керівник, і що це за людина…

— Вітаю, — перед Семеном стояла молода дівчина, на кілька років старша за нього. — Ти до Валентини Едуардівни?

— Так, мені призначили її, як дипломну керівницю.

— Чудово, вона — досвідчений фахівець! Мене, до речі, Ганною звати, я допомагаю Валентині Едуардівні з різними дослідженнями, — представилася дівчина.

— Семен, — не дуже вдоволено представився хлопець. — То коли вона буде?

— А її сьогодні не буде…

— Але мені треба узгодити тему дипломної роботи, щоб почати над нею працювати.

— Ну-у-у… Вона буде десь за три дні, тоді й приходь.

Розчарований і роздратований, Семен повернувся до навчання. Але все ж через три дні повернувся до лабораторії.

— Як це — її знову немає? — починав злитися Семен.

— Ну, вона була, але ж Валентина Едуардівна працює не тільки у нас, її основна лабораторія знаходиться в іншому місці. Тож вона залишила тобі тему. Ось, — Ганна простягнула листочок. — І сказала, щоб ти, в разі чого, ставив питання мені.

— Дослідження віку дерев? Серйозно? — Семен був не в захваті від теми.

— Так! Валентина Едуардівна вивчає вплив різних факторів на ріст дерев, особливо тих, яким вже понад двісті років. Тож перше твоє завдання: знайди кілька великих дерев, поміряй обхват їхнього стовбура і висоту, на якій знаходиться перша гілка.

— А структура самого диплома? — він невдоволено скривився.

— Це вже пояснить Валентина Едуардівна, коли ви побачитеся. Поки що це все, — Ганна розвела руки в сторони.

Поставлене завдання Семен виконав досить швидко. І потім майже два тижні чекав зустрічі зі своєю дипломною керівницею. Нарешті все так співпало, що у Валентини Едуардівни було трохи часу поспілкуватися зі своїм дипломником:

— Ти зробив всі виміри та записав їх?

— Так, ось! — Семен простягнув кілька папірців.

— Добре-е-е… — відповіла вона, перевіривши записи. — Ось які розділи повинні бути в дипломі, — Валентина Едуардівна в свою чергу простягнула інший папірець. — Можеш потроху займатися ними. І сходи до Ганни, вона тобі дасть книжечку, треба вивчити деякі терміни для диплома.

Закотивши очі, Семен погодився з усім, що йому сказали, і вже на наступний день спустився до Ганни.

— Мені сказали, що ти даси якусь книжечку.

— А-а-а… так, ось! — вона передала маленьку книжечку і відкрила її на потрібній сторінці. — Ось, тобі треба вивчити всі ці терміни… — вона показала пальцем на перший, — …ось прямо до цього! — це було п’ять повних сторінок з різними науковими термінами. Деякі з них займали майже пів сторінки.

— Все це треба вивчити?! — Семен був ошелешений.

— Угу. Як вивчиш, прийдеш до мене, я перевірю. А вже потім Валентина Едуардівна перевірить твої знання.

— Я зрозумів… — забравши книгу, він пішов.

Погода так і шепотіла постійно залишитися вдома, нікуди не ходити і нічого не робити, а просто лежати і відпочивати. Дощ майже не припинявся. А коли нарешті виходило сонечко, Семен намагався кудись вирватися з друзями на природу.

Так і цього разу: на суботу обіцяли сонечко, і у хлопця вже були плани. Але несподіваний телефонний дзвінок, напередодні, вніс свої корективи:

— Семене?! — почувся жіночий голос. — Це Ганна. Щось ти не заходиш вже два тижні до мене. Хочу, щоб ти завтра заїхав до інституту!

— Але ж завтра субота.

— Я буду на місці. Перевіримо, що ти вже встиг вивчити. До завтра! — і вона поклала слухавку.

— Дідько! — вилаявся Семен, бо не встиг вивчити і половини вказаного, надто складні були терміни.

Приїхавши у призначений час, Ганна Семену одразу почала ставити купу запитань по термінах з книжки, на більшість з яких він так і не зміг відповісти. А вже після цього хлопець вислухав купу гнівних коментарів у свою адресу. Які він тихо проковтнув, але не збирався забувати.

Йому виділили ще тиждень, щоб все вивчити. Після чого Семен нарешті був вільний і зміг зустрітися з друзями, хоч і з запізненням.

Весь виділений час він витрачав, щоб вивчити необхідні терміни, але це було складніше, ніж здавалося. Йому вже не хотілося працювати з цією дипломною керівницею, яку він бачив всього кілька разів. А ще сильніше не хотілося бачити Ганну, яка віддавала команди, наче це вона керує його дипломною роботою.

Семен не вірив, що йому вдасться допрацювати з ними ще пів року до здачі диплома. Тож почав міркувати, що можна з цим зробити.

Минув тиждень, і він зустрівся з Валентиною Едуардівною і Ганною. Остання в усіх фарбах розповіла дипломній керівниці, як Семен б’є байдики і не виконує завдання. Після чого вже Валентина Едуардівна була незадоволена повільною роботою свого дипломника. Та й взагалі не вірила, що йому місце на цьому факультеті.

Семен весь цей час тихо сидів та слухав. А всередині все закипало. Він був готовий вибухнути в будь-який момент. А заразом розповісти, як його дістали з завданнями, і тим, що нічого не пояснюють про диплом. Але він продовжував мовчки сидіти.