Глава 18.3

Вночі я знову потрапила до принца. Той був дуже схвильований і нервово міряв кімнату кроками. Від нього виходила відчутна тривога, яка передалася і мені.

- Щось трапилося? - Замість вітання запитала я.

Хлопець різко обернувся, підскочив до мене та стиснув мої плечі. Боляче ж, чорт забирай!

- Я збираюся вранці йти в медчастину, казати, що в мене почали з'являтися дивні видіння! - випалив він, трохи істерично.

- Почекай, давай по порядку!

Він видихнув і вже спокійніше став розповідати.

- Схоже, що закляття твого батька руйнується. У мене і вдень стали з'являтися сумбурні спогади. І ту людину, якою я є вдень, це дуже налякало. Він збирається йти вранці до лікаря і все розповісти.

Ох ти ж їжачок! Це погано! Ні, не так. Це катастрофа!

- Сподіваюся, що коли ми прийдемо за тобою, ти не сильно відбиватимешся, - нервово пожартувала я, - інакше нам доведеться застосувати силу.

- Робіть, що вважаєте за потрібне! Якщо що, пару тумаків я переживу, - сумно посміхнувся він, - головне, поспішайте!

На цій фразі я прокинулася. Я підірвалася і кинулася до Ді.

- Прокидайся негайно! - тормошила я її.

- Що?! - крикнула вона, оглядаючись навколо, все ще не до кінця прокинувшись.

– У нас великі проблеми!

Я розповідала їй, що дізналася уві сні, одночасно одягаючись і збираючись бігти до ректора. У Ділари теж сон як рукою зняло, і вона одразу кинулася одягатися.

- Бігом до Мулгоу! Нам потрібно вирушати до Расін прямо зараз.

Увірвавшись у кабінет ректора, благо він ще не встиг піти, і розповівши йому, що трапилося, вже через короткий час вся наша команда була в зборі.

- Візьміть і переодягніться, - Мулгоу простягнув кожному по комплекту одягу, - форма академії надто помітна.

Нам, дівчатам, створили ширму, щоб ми не соромилися. Запропоновані сорочки та штани були брудно-сірого кольору та місцями з вишитими рунними оберігами. Не завадить!

- Що із зіллями? - почувся голос О'Ларса, - їх встигли доставити?

- Так, - відповів Мулгоу, - і зілля готові, і артефакти.

- Я, як ви й просили, приніс пилок фей, - сказав Форгаур.

Ширма зникла, як тільки ми одяглися. Сумку із зіллями вручили Раувір, оскільки вона відповідає за щити, то їй і відпоювати нас у разі чого.

- Тут зілля, що зцілюють, знеболюючі і зміцнюючі, на випадок, якщо доведеться приймати бій, - пояснював О'Ларс. Вампірша кивнула, і він спитав, звертаючись до Мулгоу: - що з артефактами?

Але ще не встиг домовити своє питання, як ректор закликав скриньку, відкрив її і став видавати кожному по артефакту.

- Ці кулони зможуть захистити вас, на якийсь час, від магічного впливу, але їх лише чотири. Ще двоє мали доставити вдень.

- Головне, щоб студенти були забезпечені, - відповів Форгаур, не дивлячись на нас і чіпляючи до пояса меч, - ми з Джелгролом і без артефактів упораємося.

- Іміт, - ректор простягнув мені разом з амулетом невеликий мішечок, - це присипляючий пилок. Досить кинути дрібку в обличчя людині, і він миттєво засне. Головне, не вдихніть самі.

Я кивнула і закріпила мішечок на поясі, поруч із мечем, який мені простяг О'Ларс. Свій стилет я, як завжди, сховала в рукаві.

- Давайте ще раз, - сказав Форгаур, коли ми вже були повністю зібрані, - про те, що хлопчина принц, знаємо лише ми. Наше завдання перехопити його, коли він йтиме в медчастину, так?

Я кивнула і ще раз нагадала, що медчастина - окрема будівля на території школи. Там неподалік є місце, де рясно ростуть чагарники і можна сховатися.

- Іміт, ви повинні будете його гукнути і покликати до нас. Присипляємо юнака і тягнемо до кордону Беллум.

- Чому одразу не відкрити портал? - здивувався Айт.

- Там захист стоїть, - пояснив О'Ларс, - минулого разу, коли ви туди ходили, ми домовлялися про два портали і на них був дозвіл. Зараз, сумнівно, щоб нам дали доступ.

- І ще, - додав ректор, - не забувайте, що там перебувають невинні діти, намагайтеся обійтися без жертв.

Ми кивнули, хоч і промайнула в мене шалена думка, що деяких, якраз, не завадить добряче струснути. Аеліса, наприклад, та його посіпак. Ось вони вже точно не безневинні діточки! Та зрештою, Мулгоу правий.

- Хай бережуть вас Боги! - хвилюючись побажав нам ректор.

Ділара ледь видавила з себе підбадьорливу посмішку, до того сильно нервувала.

– Вперед!

Немає більше симуляції, попереду на нас чекає реальна небезпека і у разі поразки нас не викине в черговий раз на полігоні. Тепер одна наша помилка може коштувати нам життя.

О'Ларс відкрив портал і ми по черзі увійшли до нього. Погнали!