Глава 3. Де припаркувати крила?!   

Але зараз він знав одне: ця дівчинка з чорно-платиновим волоссям, яку виносила, народила й зберегла ця неймовірна демониця, у чиїх очах він бачить сльози, тепер під його захистом. І якщо заради неї доведеться стати ворогом для обох планів буття, він зробить це не вагаючись. 

— Ну і що далі, янголе? — Кармілла підійшла до вікна, нервово крутячи на пальці перстень. 

Світло від його крил було таким нестерпним, що вона мружилася, хоч і мріяла купатися у його променях день і ніч. 

— Ти знову сяєш так, що в мене очі болять. Ти вісімнадцять років жив один у тій своїй коробці біля Золотих Воріт, різав мертвечину й звик до свого зовсім людського спокою. А я не збираюся бути тією, хто “забігає на п’ятнадцять хвилин на каву”, поки ти там знову будеш у холодильниках колупатися, намагаючись вдати, що ти — звичайний собі чоловік на ім’я Гліб. 

Гелларіель важко зітхнув, і полум’я в каміні лягло вбік, наче від удару. Він зробив крок до неї, і кожен його рух був наповнений силою, від якої вібрувало скло у вікнах.

— Гліба в тому розумінні, про яке ти зараз кажеш, більше немає, — сказав він, розуміючи, що робить це більше для себе, аніж для неї. 

Його голос, про який вона мріяла ночі напроліт, знову був низьким і оксамитовим, без звичної раніше втоми патологоанатома. 

— Але і в небесне воїнство мені шляху немає. Я для них тепер — системна помилка. Брак, який неможливо стерти, бо печатки забуття на мені більше не тримаються. 

Він зупинився за крок від неї. Кармілла відчувала жар, що йшов від його пір’я, але не оберталася.

— Ти боїшся, що я оберу свою святість? — прямо спитав він. — Боїшся, що моя сутність виявиться сильнішою за пам’ять про Париж чи про те, як я витягав тебе з рук Люціана? 

— Я боюсь, що ти просто не витримаєш мене поруч, — вона нарешті розвернулася, і в її очах було стільки виклику, скільки й болю. — Бо я — демон. Я — причина твого падіння, Гелле. Ти дивишся на Азару і бачиш свою кров, але ти дивишся на мене і бачиш свій гріх. Ти готовий стати ворогом для обох світів? Бо тихого життя не буде. Небо не пробачить тобі сили, яку не може контролювати, а пекло не пробачить мені тебе. 

Гелларіель мовчав, розглядаючи її обличчя, наче бачив його вперше. Янгол-вигнанець із силою архангела, він був зараз найнебезпечнішою істотою в Еребусі.

— Якщо я розправлю ці “вітрила” на Печерську, там вирішать, що почалося вторгнення НЛО, — він ледь помітно всміхнувся кутиком губ, намагаючись збити напругу. — Мені потрібне місце, де можна літати, а не ховатися по підвалах чи під’їздах. Але я не піду звідси без відповіді. 

— Якої відповіді ти хочеш? — прошепотіла вона.

— Тієї, яка не стосується кодексів чи рад. Я вісімнадцять років був порожнім місцем. Тепер я повний… тобою і цією дівчинкою. Це і є моя нова сутність, Кармілло. І вона мені подобається значно більше за ту, що залишилася за хмарами. Але де нам бути? Мені справді потрібен простір. 

Саме в цей момент, коли напруга між ними досягла точки плавлення, у вітальні згустилися тіні. Без жодного звуку, наче так і було задумано, з кутка вийшов Азазель Ашшр у своєму чорному шкіряному мисливському костюмі. За його спиною, не ховаючись, стояв Люцифер — той самий Дідько Лисий, який зараз виглядав задоволеним, як кіт, що з’їв цілий глечик сметани. 

— Ви обоє такі драми розводите, ніби вам по п’ятнадцять років, — хмикнув Азазель, поправляючи застібку з ікла на плечі й крутячи в пальцях ефірну голку. 

Його шкіряний костюм матово виблискував, поглинаючи світло янгола, наче саме для цього й був призначений. 

— Гелле, я бачу, ти досі вагаєшся, де припаркувати свої крила?

Люцифер зробив крок вперед, похитуючи келихом коньяку, який він притягнув із готелю Hôtel des Exilés. 

— Проблема в тому, — вставив він свій іронічний коментар, — що ви намагаєтеся вписатися у правила, які ми троє щойно успішно скасували за пляшкою непоганого напою. 

Гелларіель напружився, закриваючи Карміллу крилом. 

— Що це означає?