Розділ 30. Троє з коньяком. Змова у “Готелі вигнанців”               Глава 1. Бізнес глави роду Ашшр  

Теперішнє, Верхній світ, Еребус      

Сіра зона зустріла їх мрякою. Це був ні дощ, ні туман, так… невизначеність. На самому краї розлому, де скелі Верхнього світу обривалися в ніщо, стояв дивний об’єкт: великий триповерховий готель у стилі занедбаного вікторіанського маєтку, над входом якого висіла табличка: Hôtel des Exilés.

Азазель Ашшр прикупив цю землю ще в часи, коли на Землі будували піраміди. “Готель вигнанців” він збудував пізніше, плануючи облаштувати там свій бізнес — єдиний у трьох світах нейтральний хаб, де можна було обміняти секрети неба на послуги пекла без свідків. 

Це було місце поза юрисдикціями, куди не дотягувалися ні інквізитори неба, ні податкова пекла. Готель планувався спеціально для тих, хто “завис” між планами, — відставних херувимів, які занадто полюбили земне вино, й вищих демонів, які втомилися від вічних катувань грішників. 

Глава роду Ашшр ніколи не робив ставку на щось одне — це було надто примітивно для того, хто пережив кілька льодовикових періодів. У “Готелі…” він розгорнув те, що сам називав етичним брокерством.

Фактично ж Азазель торгував найдорожчою на два світи субстанцією — нейтралітетом. Це було місце, де вищий демон міг замовити послуги янгольського психолога, щоб вилікувати синдром надмірної жорстокості, а втомлений від вічного сяйва серафим міг легально орендувати кімнату для куріння опіуму, не боячись, що його крила пожовтіють від гріха. 

Азазель брав шалені відсотки за безпеку й анонімність, виступаючи гарантом того, що тут ніхто нікого не спопелить.

Крім того, підвали готелю займали величезні сховища вилучених артефактів. Коли хтось із вигнанців не мав чим платити за номер, він розплачувався небесним сріблом або пекельними контрактами. Азазель збирав цю колекцію тисячоліттями, ставши найбільшим приватним власником зброї й магічних предметів, які формально вважалися втраченими для обох сторін.

…На терасі, що висіла прямо над прірвою, за круглим столом сиділи троє.

— Ти знову притягнув свій німб, серафиме? Сховай, бо в мене від нього печія, — Люцифер, якого за очі називали Дідьком Лисим, хоч він сам про це чудово знав і навіть підтримував такий імідж, розвалився в кріслі, похитуючи в келиху темний, як кров, коньяк. — Ми тут інкогніто чи де? 

Азазель Ашшр хмикнув, розливаючи напій. На ньому був чорний шкіряний костюм мисливця, пошитий на замовлення зі шкіри підземного змія, що вимер ще до появи перших людей. Матова поверхня костюма, здавалося, поглинала світло, а на плечі виблискувала застібка з ікла якогось древнього божества. 

Виглядав він не як бізнесмен, а як хижак, який вирішив зробити паузу в полюванні, щоб обговорити справи. 

Поруч з ними сидів третій — фігура в глибокому сірому каптурі, який повністю приховував обличчя. Лише з-під тканини час від часу пробивалося м’яке сріблясте сяйво, що змушувало здригатися тіні на терасі.

— Моє сяйво — це моя природа, Люцифере, — голос небесного був низьким і вібрував, наче церковний орган. — На відміну від тебе, я не звик ховатися по запічках. Але справа важливіша за протокол і чиєсь небажання йти на компроміс. Проєкт “Азара” увійшов у критичну фазу.

— Проєкт пройшов ідеально, — Азазель підсунув келих небесному гостю. — Гелларіель згадав усе саме тоді, коли треба було трохи приструнити Люціана. Кармілла виявилася достатньо впертою, щоб дочекатися. А дівчинка… о, дівчинка — це справжній джекпот. Вона не просто напівкровка, вона — міст. 

— Міст, який може завалитися, якщо ми перетиснемо, — небесний гість обережно взяв келих двома пальцями, ніби той міг його осквернити. — Консисторія впевнена, що Гелларіель — дезертир. Але я переконав їх, що він — глибоко інтегрований агент. Нам потрібен цей прецедент. Небо стагнує. Нам потрібна свіжа кров, нові емоції. Рівновага занадто застоялася.

Дідько Лисий голосно зареготав, закинувши голову й чухаючи рога.