Глава 7. “Абонент поза зоною доступу…”  

…Цьогорічний грудень буквально дотлівав, прощаючись зі своїми останніми днями. Київ засипало снігом, тож у місті панував справжній новорічний настрій.

Діана сиділа в кабінеті, переглядаючи записи Гліба, коли її телефон вибухнув дзвінком. Це була Стелла, одногрупниця доньки. Дівчина кричала так, що слова перетворювалися на противний ультразвук, у якому розчинявся смисл.

— Діано Олександрівно! Діано! Кіра… вона… 

— Стелло, заспокойся! Що сталося?

— Ми вийшли після пар, нас ще трохи затримали, тож уже був майже вечір… Стояли біля входу в академію… Тут під’їхав величезний чорний позашляховик. Скло опустилося, там якийсь качок у костюмі… Він сказав: “Пан Валентин чекає на вечерю”. І Кіра… вона просто посміхнулася! Вона сказала: “Все під контролем, Стел, це моя гра”. Сіла в машину і поїхала! Я дзвоню їй уже годину — абонент поза зоною! Діано, мені страшно, у неї очі були… вони наче світилися золотом! 

Діана слухала мовчки, не перебиваючи розповідь дівчини. Нехай розповість усе, що знає! А потім… потім вона вирішить, як діяти далі. 

— Я намагалася її зупинити, я хапала її за руку! — Стелла захлиналася емоціями. — Але вона наче мене не чула. Вона дивилася на ту машину, як загіпнотизована, хоча в її погляді був зовсім не страх, а якась шалена радість. Вона виглядала так, ніби нарешті знайшла те, що шукала все життя. А той хлопець у костюмі… Діано, у нього не було відображення в боковому склі! Я бачила, я присягаюся! Він просто забрав її, і я відчуваю, що вона більше не повернеться!

Діана повільно опустила телефон. Світ навколо неї похитнувся. Механізми Дідька Лисого не просто дали тріщину. Вони вже майже розлетілися на друзки, і тепер потрібно рятувати одну нерозумну напівдемоницю, котра вирішила, що вона вже настільки доросла, що може гратися в такі небезпечні ігри.

Кармілла похитнулася, зрозумівши, що в їхньому житті почався новий етап. Хтось… і буде добре, якщо цей “хтось” не з Еребуса! Бо якщо її викрало пекло, то воно ще навіть не підозрює, кого саме поцупило. 

Хтось запросив її доньку на вечерю. Практично в новорічну ніч. І вона, мати, не знає про це нічого й… не відчуває аури Кіри. Вона стільки років ховала її у простій квартирі одного зі спальних районів міста, під захистом архаїчних заклять і екранованих машин, але кров завжди знаходить дорогу. І куди її може привести ця “дорога”, Діана поки не розуміла. 

Тож сидіти склавши руки вона не могла. Потрібно було шукати Кіру по своїх каналах, задіюючи всі свої можливості, як земні, так і пекельної мисливиці. Бо вона повинна дізнатись, де зараз її донька. Інакше… 

Діана схопила в руки смартфон, який після розмови зі Стеллою сховала в сумочку, й швидко набрала номер доньки, та за мить почула беземоційне: “Абонент поза зоною доступу… Зателефонуйте пізніше або…” 

Або, чорт забирай, починай шукати її прямо зараз! Спочатку додому. Не в оболонську квартиру, а в особняк біля Лаври, бо саме там було усе необхідне їй для того, щоб розпочати пошуки. 

А тим часом десь на Оболоні Граф із Забіякою вже почали дуетом вити на місяць, відчуваючи, що час хованок закінчився. Схоже, що теперішнє врізалося в минуле на повному ходу. І поки ніхто не знає, якою буде розв’язка…