Глава 4. “А де наші Граф із Забіякою?!”  

Кіра, звісно, знала від Кармілли, що її батько — справжній янгол. Але одне діло — просто знати, й зовсім інше — бачити його на власні очі. О, тепер вона розуміла, чому мама в нього колись закохалася… Треба буде провести розвідку небесних угідь, може, там ще такі красені є. Вона б не відмовилася від одного…   

— То значить… — почало це чорно-платинове диво. — Мій батько — колишній топ-менеджер неба, а ти, мам, — колишня прима пекла? А я — дипломна робота, яку ви написали на пару і забули здати в архів? Я так розумію, моє свідоцтво про народження — це державна таємниця двох світів? 

Дівчина переводила погляд з одного на іншу, та старші мовчали. Кармілла — бо вже все встигла їй сказати раніше, Гелларіель — бо ще не звик до своєї ролі батька, й попросту губився, коли дівчисько безсоромно гострило язика. 

— Кіро, — янголу більше подобалося її людське ім’я, він простягнув руку, але не наважувався торкнутися. — Я думаю, тепер у нас буде час про все поговорити, бо попереду — ціла вічність… 

— Сподіваюся, у тебе вийде реабілітуватися за всі ті роки, коли я росла безбатченком, — в очах дівчини блиснули сльози, та вона швидко впоралася. — Я все зрозуміла ще в кабінеті, коли ти мало не розніс замок через ту спробу Валентина мене поцілувати. До речі, він справді паршиво цілується. Техніка — нуль. Забагато театральності, замало почуттів. Ти його швидше відправив у нокаут, ніж він мене — у спокусу.

Гелларіель розгубився: невже його донька така розбещена? Кармілла ж тільки пирхнула у келих з вином. 

— Такий само, як Моргана. Та теж більше шипить, ніж щось реально робить… 

— Не дивись на мене так, — це Кіра до Гелла, — твоя донька зовсім не розбещена, якщо ти про це, вона просто студентка… 

Янгол тільки нерозуміюче закліпав очима, запитально глянувши на Карміллу, щоб та пояснила. 

— Потім будете перезиратися, — обірвала їхні переглядини Кіра. — А зараз… план такий, — дівчина дістала блокнот. — У мене завтра перша пара, я їду на навчання. Ви займаєтеся своїми справами… Ну, треба ж вам нарешті трохи побути наодинці… Я ж чудово розумію, що ви скучили. А ввечері ми замовляємо піцу і нарешті нормально обговоримо, як будемо жити в цьому вашому “мирі”, де, виявляється, всі хочуть нас прибити.

Гелларіель усміхнувся, і це була перша за вечір по-справжньому тепла посмішка. 

— Піца — це добре. Тільки давай без анчоусів. У пеклі вони на смак як гріхи. І без гострого перцю, мені сьогодні вистачило пітьми Люціана.

— Домовилися, — Кіра підвелася і на мить притулилася до його плеча. — Ласкаво просимо в сім'ю, батьку. Хоча ти в ній був завжди, просто дуже добре ховався за трупами в морзі. 

— Там принаймні було спокійніше, поки я нічого не пам'ятав… — сумно озвався він, обережно обіймаючи її у відповідь.

Кармілла дивилася на них, і вперше за останніх вісімнадцять років її внутрішня темрява не здавалася такою холодною. Вона бачила в них двох те світло, яке колись змусило її зрадити власну природу, і тепер вона була готова захищати його навіть проти всього пекла разом із небом, якщо хтось там надумається виставляти їм рахунки. 

Вона знала, що Моргана вже готує помсту, а Люціан не зупиниться, але поки що… поки що запах лілій і дешевої піци був дорожчий за всі скарби Еребусу. Вона нарешті була не просто демоницею з роду Ашшр, вона була вдома зі своїми найріднішими. І це було прекрасно. 

— І не забудьте, — озвалася Кіра вже майже на порозі. — Піцу ми будемо їсти не самі, бо Дід обіцяв заїхати на чай. 

— Йди вже, — засміялася Кармілла, ніжно дивлячись на Гелларіеля, який з усієї сили намагався зберігати серйозність, — тільки не затримуйся… 

— І мамо, — дівчина знову повернулась, ніби щось згадавши. — Я щось не можу зрозуміти, а де наші Граф із Забіякою? 

— А вони ваші? — здивовано подивився на своїх двох демониць янгол, згадавши тих, хто всі ці роки жив поряд з ним. — Я ж думав…