Глава 3. Кіра з батьками  

— Досить!!! — голос Дідька лисого раптом гримнув так, що залишки скла у вікнах вилетіли назовні, наче їх не було зовсім. 

Його постать раптом виросла до самої стелі, а тінь накрила всіх присутніх важким, як чавун, пекельним жаром. Перед ними з’явився сам Люцифер у своїй бойовій іпостасі. 

Пробрало навіть янгола, якого князь тримав за горло. Гелларіель же при цьому впирався коліном у груди Люціана, а Кармілла вчепилась Моргані в загривок. 

Дідько стояв посеред кабінету, і навколо нього клубочився такий густий дим, що стало важко дихати. Люціан відчув, як його пальці німіють — Дід просто вимкнув йому доступ до пекельного джерела одним порухом брови.

— Ви що, подуріли тут усі? — Люцифер почухав рога, який у нього мав звичку в таких ситуаціях дико свербіти. — Люціане, подивися на свій кабінет. Ти тут князь чи власник звалища? Янголе, сховай пір’я, від твого сяйва у мене мігрень починається. Моргано… просто піди вмийся, на тебе гидко дивитися. Ти схожа на мокру ворону, яка намагалася з’їсти блискавку.

Дідько підійшов до Кіри, яка єдина в цій кімнаті виглядала спокійною. Він забрав у неї недогризок яблука, і за мить він розчинився у повітрі. 

— Ну що, мала? Як тобі екскурсія до родичів? 

— Юридично — це порушення всіх можливих норм безпеки, — хмикнула Кіра. — Але як шоу — десять з десяти. Тільки… янгол дуже сильно розмахнувся, он той твій портрет уже не відреставрувати. Там тепер замість носа величезна дірка… 

Дідько зиркнув на пошматований портрет і зітхнув. 

— Люціане, відпусти янгола. Він все одно тебе не вб'є, бо Кармілла йому потім тиждень не дас… словом, любові не буде. А ти, Гелларіелю, забирай своїх і йдіть геть. У мене ще справи з адміністрацією. І не забудьте витерти світло з порогу, наслідили тут… 

Люціан повільно відсторонився, поправляючи розірваний одяг. Він важко дихав, дивлячись на Карміллу. В його очах все ще жевріло те саме хворе захоплення, змішане з люттю. 

— Це ще не кінець, Кармілло. Ти ж знаєш. Еребус не забуває образ, і вогонь твоєї доньки — це борг, який я стягну з відсотками. 

— Звісно, не кінець, Люцику, — вона нахабно посміхнулася, підходячи до Гелларіеля і притуляючись до нього боком, бо щось приховувати вже не мало жодного сенсу. — Це тільки початок твого кошмару. Ми тепер будемо заходити на чай. Часто. Приготуй більше меблів, щоб… було що трощити.  

Коли Люціан сказав про борг із відсотками, Азара вперше подивилася йому прямо в очі. “Ти навіть не уявляєш, князю, які в мене будуть відсотки за те, що ти мав намір мене… зґвалтувати”, — подумала вона. 

…Увечері того ж дня вони втрьох дісталися нарешті до родового замку Кармілли, залишивши напіврозгромлений замок князя пітьми. Гелл був тут уперше, і йому насправді було цікаво побачити, де живе демониця, якій вдалося звабити янгола. Й не просто звабити, а… реально в себе закохати. 

Вони сиділи у вітальні. Гелларіель знову був у своєму розтягнутому светрі, крила він сховав, але у погляді досі світилося янгольське світло. Його руки все ще трохи тремтіли — не від страху, а від надлишку сили, яка вимагала виходу. Кіра — тепер Кіра! — сиділа навпроти, розглядаючи батьків, наче бачила їх уперше. І вперше зовсім не ховаючись, бо в цьому вже не було потреби.  

Сидячи біля каміна і спостерігаючи за батьками, напівдемониця-напів’янгол відчула дивну втому. Вона знала, що тепер її життя буде зовсім іншим, бо вона перетворилася на такий собі фактор ікс у війні світів. “Завтра піду на цивільне право, — думала вона, — але як слухати лекцію, знаючи, що можу спалити цей університет одним криком? Це… дуже дивне відчуття”.