Глава 2. Пекельні сімейні цінності  

Юна напівдемониця відчувала, як усередині неї самої закипає щось незрозуміле, замішане на люті. Їй кортіло втрутитися прямо зараз, виставити їх усіх за двері й виписати кожному штраф за порушення її особистого простору, але вона розуміла — якщо вона зараз “ввімкнеться” на повну, від кабінету точно нічого не залишиться. А за це Дід точно позбавить її стипендії або ще гірше — змусить переписувати статут пекла від руки. 

Тим часом Люціан, побачивши, що Кармілла відволіклася, вирішив, що це його шанс відновити статус-кво. Він не став кликати охорону — на це у нього просто не було часу. Та й хіба вищий демон сам не намне крила якомусь там янголу?! 

Його тінь на стіні раптом відірвалася від підлоги, перетворюючись на величезний чорний клинок. Вона здригалася, витягуючи світло з кімнати, наче ненажерлива п'явка. 

— Ти прийшов як ворог на мою територію, янголе, — просичав Люціан, кидаючись на Гелларіеля. — Ти думаєш, пара крил робить тебе тут хазяїном? 

І він напав… 

Гелларіель навіть не кліпнув. Усі його вміння небесного воїна повернулись до нього разом із пам’яттю. Він перехопив удар тіньового клинка голими руками. Звук був такий, наче зіткнулися два потяги. Від ударної хвилі важкий письмовий стіл Люціана відлетів до стіни, розчавивши ще кілька цінних ваз. 

— Я тут не господар, Люціане, й навіть не претендую. Навіщо це мені? — голос янгола вібрував у самій основі замку. — Я тут батько. А ти щойно намагався збезчестити мою дитину. Ти хоч уявляєш, що мені хочеться з тобою зробити, хтивий ти демоняка? 

Й вони зчепилися. Люціан бив темрявою, випускаючи з пальців згустки пекельної плазми. Гелларіель відповідав короткими точними ударами світла, від яких розліталися вщент дубові панелі на стінах. 

Колекційне вино Люціана з гуркотом падало з полиць, заливаючи підлогу червоним, наче кров’ю. Гелларіель вгатив князя спиною об стіну так, що портрети колишніх правителів посипалися донизу, наче осіннє листя, луплячи князя по голові й чіпляючись за роги. 

Азара, дивлячись на того, кого ще недавно знала як Валентина, стиснула підвіконня так, що камінь під її пальцями пішов дрібними тріщинами. Такої “вечірки” вона точно не чекала… 

“То він вирішив погратися в лицаря-тінелова? Серйозно?” — в її очах платинове світло почало витісняти демонічний багрянець. Вона вже бачила слабке місце в цій тіні — його самовпевненість. Якби вона зараз просто клацнула пальцями, цей клинок розсипався б на пил, але тоді б янгол… її батько не відчув би себе рятівником. Тож… нехай чоловіки бавляться, мама їй завжди пояснювала, що не потрібно їм заважати. Ну, поки вони не роблять нічого непристойного… 

— Моя люстра! — раптом вигукнула Кіра (Азара поки так і була в образі Кіри), яка до цього моменту спостерігала за всім із підвіконня, доїдаючи яблуко. — Тобто, не моя, але вона була гарна! Тату, зліва! Мам, вона знову встає! Ви там обережніше, мені ще заліки здавати, не треба мені струс мізків від ваших магічних сплесків! 

Моргана, яка трохи оклигала й викрутилася з рук Кармілли, котра спостерігала за двобоєм янгола з демоном, щоб вчасно втрутитись, якщо буде потрібно, справді знову спробувала напасти. Але сестра просто схопила її за волосся і втиснула обличчям у залишки розтрощеного столу. 

— Лежати, я сказала! — розпатлана, з диким вогнем в очах, Кармілла була прекрасна. — Люціане, заспокой свою курку, бо я вирву їй крила, яких у неї й так немає! Або зроблю з неї опудало і поставлю біля входу в свій замок як застереження для всіх ревнивих, але недолугих сестер! 

Азара скосила погляд на тітку, яка хрипіла під рукою матері. В ній не було жалю — лише роздратування від того, наскільки Моргана була передбачуваною. “Ревнощі — найгірший склад злочину”, — винесла вона вердикт. 

Вона вже готувала короткий електричний розряд, щоб просто “вимкнути” княгиню, якщо мама раптом схибить. Їй було байдуже до сімейних зв'язків, для неї Моргана була лише агресивним об’єктом, який заважав завершенню переговорів. 

Одночасно вона бачила, як янгол стиснув горло демона, і вже майже зіскочила з підвіконня, щоб розвести їх магічним поштовхом…