Глава 26

Амелія:
Чомусь майже цілу ніч я просто не могла заснути. Перелягала з однієї сторони на іншу та ніяк не могла знайти зручне положення для сну. Мене мучили різноманітні думки, а як тільки но заплющила очі бачила дивні кошмари.. Тому мій ранок не віщував нічого хорошого: синці під очима, голова болить та й сама почуваюсь, як вижатий лимон. Довелось це все діло швидко замаскувати до приїзду Стаса, не дуже би хотілось, щоб перед від'їздом він бачив мене такою.. І на моє щастя гора косметики не знадобилась, все обійшлось звичайним консилером. 
- Доню, спускайся, Станіслав прийшов! - раптово чую голос мами, що долинає із кухні.. І я в ту ж мить опиняюся там, де перед моїм обличчям з'являється букет польових квітів..
- Доброго ранку, Амеліє:) - промовляє той, і не зважаючи на батьків тепло мене обіймає.. 
- Дякую! - натомість відповідаю я, вдихаючи приємний аромат квітів. 
- Чим ми завдячуємо таким раннім візитом у вихідні, Станіславе? Чи у вас з Амелією є якісь плани? - цікавлячись перепитує батько..
- Я прийшов з вами всіма попрощатись, їду у відрядження! - відповідає мій хлопець, міцно тримаючи мене за руку.
- І на довго? - ніби тривожно перепитала моя матінка..Ох, вона у своєму репертуарі.
- Всього на тиждень! - врівноважено говорить Стас і додає:- Але я впевнений, що навіть один тиждень мені не вистачатиме вашої чудової доньки:) (Після чого переводить свій погляд на мене, мовляв, сумуватиме більше ніж я собі уявити можу..) 
- Амелія також буде за вами сумувати! - замість мене відповідає мама і аж тоді питає:- Правда ж моя люба? (Моя люба? Вона зараз серйозно? Ненавиджу коли вона мене так називає, особливо знаючи, що все це не щиро!) 
- Авжеж! - схвально киваю головою та міцніше стискаю руку хлопця. А чи не пора нам вийти на вулицю? Не достатньо він вже попрощався? 
- Якщо ви не проти, ми з Амелією ще трохи поговоримо на вашому подвір'ї і аж тоді я поїду..А поки з вами прощаюсь. Гарного вам тижня містере та місіс Крофт! - зрозумівши мої натяки, промовив Стас на що також отримав "теплі" і "щирі" прощання від моїх батьків.  
Опинившись за парканом мого будинку та стоячи біля його автомобіля, хлопець наблизив мене до себе та з грайливою посмішкою запитав:
- Сумуватимеш за мною принцесо? 
- Мм, треба подумати:) - трохи збиваю його задоволену пиху і додаю:- Якщо ти кожного дня будеш дзвонити, то гадаю, що не буду сумувати! 
- Впевнена? - наближає ще ближче, що ми відчуваємо важке дихання один одного. Він так пильно дивиться в мої очі, що я навіть не наважуюсь просто кліпнути. Акуратно проводить рукою то по моєму волоссі, то ніжно погладжує зап'ясток, викликаючи на моїй шкірі сироти. 
- Стас, тебе не напрягає, що нас можуть побачити сусіди? - трохи порушую ці ніякову атмосферу. Точніше даю час собі трохи оговтатись від його дотиків. 
- Ні. Я маю на це повне право, ти ж моя дівчина! - з посмішкою відповідає той.
- Фікти..- не встигаю договорити, як хлопець перебиває мене палким та ніжним поцілунком. Його рука ковзає моєю талією, змусивши мене ніяковіти ще більше.. 
- До зустрічі принцесо:) Чекатиму на ще один поцілунок! - зупинившись, шепотом промовив він, а моє серце забилось втричі швидше ніж зазвичай. 
На прощання хлопець поцілував мою руку, сів до свого авто, залишивши мене зніяковілу та ошелешену.
- Бувай..- тихо сказала і я, щойно машина зникла з мого поля зору та залишила по собі занадто багато відчуттів та емоцій, які просто не можливо описати словами. 
Простояла я тому місці таки дуже довго. Дивилась туди, куди зникло авто. Багато думала, а можливо і не думала взагалі. Все було ніби у тумані, бо я не могла зрозуміти на що я ж так запекло чекаю? Знала тільки одне - коли Стас відпустив мою руку стало незвично холодно та пусто. 
- Амеліє, дитино, годі тут стояти. Ходімо в дім?! - раптово почула голос тьоті Каті - єдиної людини в цьому домі, яка хвилювалась чому мене так довго немає?! Звичайно ж, у батьків справи є набагато важливіше ніж їхня рідна донька. Мені не звикати..
- Угу..- все що змогла видавити із себе. Натомість Катерина приобійняла мене й додала: 
- Він повернеться, зовсім скоро, ти навіть не встигнеш кліпнути моя дорогенька:) 
У відповідь я просто щиро посміхнулася, бо сказати щось інше я просто не могла. Впринципі не знала насправді що?! Що мене так мучить? Чому я так довго простояла на цьому місці? Невже і справді сумуватиму за Стасом? Цього я не знаю, але відчуття дивні, дуже дивні і незрозумілі водночас. 
Станіслав:
Через деякий час я сидів у вагоні поїзда, пив чай та доповів дядьку, що зі мною все нормально і зовсім скоро я буду на місці. 
- Ти попрощався з Крофтами? - згодом перепитав Кричевський. 
- Авжеж! Я не міг поїхати з ними не попрощавшись. - відповідаю схвально, знову згадавши про Амелію. 
- Я в цьому не сумнівався! Ти ж виживеш цей тиждень без Амелії? Я ж бачу, як ти прив'язався до дівчини:) - явно з посмішкою питає дядько. 
- Ну і що ви цим хочете сказати? Я ж не одержимий нею, в роботі не буду так часто про неї згадувати! - (авжеж, вона вже сидить у моїй голові, тому сумніваюся, що це буде так просто, як на словах..) 
- Побачим, Стасе, побачим..Тоді добре, приїдеш, не забудь подзвонити! Я маю бути у курсі всього! - наостанок промовив дядько та кинув трубку. 
Я сидів сам у вагоні, ні на секунду не викинувши з голови Амелію. Справді, напевно ще до тепер я не можу повірити, що ця дівчина так запала в моє серце. Ну не могло ні хвилинки промайнути, щоб я не згадав кольору її очей чи волосся, аромату парфумів, віршів, які вона так вправно пише..Ця дівчина неймовірна в усьому, і настільки неймовірна, що не закохатись у неї зможе тільки самозакоханий егоїст, та й той би згодом розтанув від її чарів. Але це тільки думки, і я сподіваюсь, що за час мого від'їзду жоден хлопець навіть не подивиться на неї, а ні, то знайду кожного і все вирішу старим-добрим способом! 
Зрештою, з роздумами, я так і доїхав до одного з наших таємних бізнес-центрів, якими управляю я - здебільшого онлайн, тільки час від часу приїжджаю на все подивитись і перевірити. Звичайно, мій дядько також приклав до цього руку, але саме цей центр я успадкував від загиблих батьків, які завжди мріяли, що я буду крутим бізнесменом. Ну можливо я зараз не такий крутий, як вони б хотіли, та все ж стараюсь, заради них і заради свого дядька! 
Оселяюсь у найближчому готелі, розкладаю всі речі, телефоную та доповідаю дядьку, що приїхав цілий та неушкоджений, а потім стрімголов набираю номер Амелії. За стільки часу хотілось би почути її голос.. 
- Ало..- звучить в іншому кінці трубки.
- Принцесо, радий що ти не зайнята, я вже на місці, тому вирішив тебе повідомити! - промовляю впевнено я.
- Я рада. Нормально доїхав? Без пригод сподіваюсь? - напевно із широкою посмішкою запитала та.
- Ну пригоди я залишаю тільки для нас, тому доїхав більш-менш нормально. - доповідаю і додаю:- А ти там як? Ще не встигла засумувати? 
- Стас, ну ти й смішний, пройшло всього кілька годин. Ми ж вже бачились сьогодні:) Чи це ти так натякаєш, що сам вже встиг скучити за мною? - трохи засміявшись перепитала дівчина. Та невже по голосу так помітно? Чи вона режим Ванги включила? 
- Зовсім ні..Цікавлюсь просто, думаю, різне буває. Можливо ти занадто до мене звикла, тому і нудно:) - виправдовуюсь натомість я. 
- Краще займайся своїми справами мій герой-романтик, або взагалі відпочинь, ти ж з дороги! 
- Хвилюєшся за мене? - задоволено питаю, та вона це вміло порушує:
- Так, Стас, тобі справді краще відпочити! До зв'язку мій недо лицарю:) (явно вона говорить це з посмішкою)
- До зв'язку принцесо:) - чекаю поки дівчина кине трубку і аж тоді берусь за справи. Чим швидше почну, тим швидше закінчу!