Глава 25

Станіслав:
Хай вважає мене божевільним, взагалі не сповна розуму, але я справді хочу провести цей день від самого ранку до вечора тільки з нею, тільки з однією нею. І маю для цього досить важливі підстави, про які ви дізнаєтесь згодом, як і сама Амелія..
- І куди зараз? На що мені чекати? Сподіваюсь плавати не будемо! - висуває свої аргументи дівчина, розчісуючи свою волосся..
- Сьогодні точно не будемо! Але ж ти знаєш, що я тобі нічого не скажу:) - зберігаю інтригу та припарковуюсь біля супермаркету..
- Прогулянка в магазині? Справді? - здивовано вигукнула Амелія, трохи неправильно зрозумівши мій задум..
- Зачекай мене в машині..Я швидко збігаю в магаз та повернусь! - даю настанови, залишаючи дівчину в довгих роздумах і здогадках.. 
А сам, прикупивши все необхідне, поклав  до багажника продукти і знову завів авто..Амелія тільки й те робила, що здивовано кліпала очима нічого не розуміючи..І від цього я отримував неабияке задоволення, вона гарна з будь якими емоціями.. 
Через деякий час ми опинились за містом і майже були на місці нашого призначення..
- Ти конкретно вирішив мене викрасти? Куди ми їдемо? Мені починати боятись? Стас? - після мовчання, зрештою вона почала посипати мене багатьма питаннями, на які я легко відмахувався, мовляв, скоро сама все побачиш..Тоді в машині знову повисла тиша..
- Приїхали! - попереджаю та зупиняю машину неподалік лавандового поля.. Навіть не чекаючи моїх джентльменських штучок, Амелія вийшла з авто із незвичним захватом.. Спочатку зупинились та прикрила обличчя долонями, а потім знову показала свою радісну посмішку. Чесно, зараз вона ще більше нагадувала мені малесеньку дівчинку, яка радіє найменшим дрібницям. Я не наважився зіпсувати цей момент, трохи почекаю, і далі почну спостереження за її поведінкою та жвавими рухами, які як ніколи показують її справжні емоції.. Зрештою через хвилину, дівчина приходить до тями та із сльозами на очах просто кидається в мої обійми..
- Стас ти божевільний та неймовірний водночас:) - схлипує та, а я піднімаю її заплакане обличчя, витираю сльози та промовляю:
- Принцесо, ти тільки не плач..Не треба..
- Неймовірно!! - всеодно не відступає від свого захвату.. Звичайно, я очікував, що вона дуже зрадіє побачивши таку кількість її улюблених квітів, проте не думав, що аж настільки..І це ще в біса приємніше ніж грати у футбол, хоч це мені подобається явно не менше..Та зараз я відчуваю набагато більше ніж за кілька років бігання по футбольному полі. 
Коли Амелія заспокоїлась, я вийняв із багажника кошик для пікніка на який вона також відреагувала з радісним здивуванням:
- Оо, а я з цього всього ледь не забула, що дуже зголодніла! Дякую, Стас! 
- Ходи, краще допомагай все розкласти! Досить дякувати! - натомість промовляю я та даю їй вказівки, чи точніше вона їх дає, щоб все гарно виглядало..Ну дівчата, такі дівчата! 
Амелія:
Я була у такому захваті, що могла зробити все, що він тільки попросить (звичайно у межах розумного). Він навіть не уявляє, що це все для мене означає. Вперше за довгий час я справді почуваю себе щасливою і комусь потрібною..Не знаю для чого він це робить, але хай не зупиняється, хай не припиняє мене дивувати, хай просто буде поруч. Моя душа ще ніколи не відчувала так багато емоцій тільки за один день - і це неймовірно! Напевно за ціле своє життя я не почувалась настільки живою, як зараз поруч із Стасом.. 
- Ти щось швидко замовкла? Про що задумалась? - вибивши мене із роздумів, запитав хлопець. 
- Дивуюсь, чим я це все заслужила? - натомість відповідаю ставлячи також питання..
- Ти багато на що заслуговуєш, сама цього не розуміючи..Амеліє,ти дивовижна дівчина: розумна, до біса гарна, з тобою цікаво говорити, з тобою цікаво навіть просто мовчати, інколи ти трохи божевільна та запальна, але завжди неймовірна! - ошелешує мене той своєю відповіддю через яку мої щоки спалахують рум'янцем, а зніяковілість видає задоволена посмішка.
- Навзаєм:) - все що спромоглась видати я, спостерігаючи, як Стас розливає у келихи шампанське, а потім виголошує тост:
- Пропоную випити за найпрекраснішу дівчину! За тебе Амеліє! 
Та в той момент я перебиваю його та пропоную випити зовсім за інше:
- Ні, давай краще за цей день..Я сьогодні побувала ніби у казці і все завдяки тобі! 
Хлопець тільки схвально кивнув головою, напевно не хотівши зі мною сперечатись і випив келих до дна..
Ми досить так довго посиділи, посміялись, я навіть вмовила Стаса пофотографувати мене на фоні квітів, розмовляли то про се, то про те, і згодом я почала помічати, що щось його мучить і він хоче щось мені сказати..
- Стас, я бачу, що ти щось хочеш сказати! Все добре? - трохи полегшую його завдання..
- Добре, і хочу, справді хочу поговорити! - всеодно трохи недоговорює той. 
- Ну то не тягни, ми ж не будемо сидіти тут до пізньої ночі! 
- Мені треба поїхати на тиждень у відрядження. Прохання дядька. Якийсь новий бізнес-план, а я напряму пов'язаний із всіма фінансовими питаннями. Без мого підписа нічого не вийде! - дивує мене новиною..Ну гаразд, це ж не страшно! Думаю, мої батьки сприймуть це нормально і не намагатимуться за цей час зблизити мене із старим Трушем. Дуже на це сподіваюся! 
- Нуу..за тиждень нічого не станеться! - заспокоюю і себе, і його.
- Головне, щоб ти кудись не втекла! - жартує той.
- Ну ніхто не вмудриться так ефектно викрадати мене, як ти! - промовляю я і додаю:- Сподіваюсь і батьки нічого дурного не вигадають..А так, не хвилюйся, я вірна дівчинка:) 
- Щойно повернусь, знову тебе викраду! Тому не розслабляйся принцесо:) І дзвонити буду кожного дня, тому скучити не встигнеш..- говорить він, підходить ближче і вже шепотом додає:- Але якщо скучиш, то я буду дуже радий:) 
- Заспокойся, дурненький. Це всього лише тиждень. Навпаки, трохи відпочинеш від мене:) - з посмішкою поправляю його кофту, на що він зовсім не так реагує і тільки ближче присуває до себе..
- Я приїду завтра зранку. Попрощаюсь з твоїми батьками, і з тобою також...- говорить про свої плани, ніби трохи засмучуючись. 
- Чекатиму:) - промовляю і я, та користуючись моментом просто обіймаю, а він відповідає тим самим, час від часу погладжуючи моє волосся та ніжно цілуючи у скроню.. 
Зрештою я відчувала легке хвилювання, адже ми настільки часто були разом: і сварились, і мирились, бачились майже кожного ранку та проводили один з одним дні, за які траплялось різне.. А зараз стоїмо в обіймах і таке відчуття ніби прощаємось не на тиждень, а на ціле життя. Його дотики змушують відчути тремтіння всього тіла, якусь незвичну насолоду і незрозуміле бажання, щоб так було завжди. Можливо я просто верзу дурниці через стільки емоцій? А можливо і справді відчуваю щось конкретне, але боюсь цього визнавати..