Глава 20

Амелія:
Я стискала руку Стаса від злості. Але впринципі, що я могла чекати від своєї "дорогої" матері? Але те, що вона навіть не натякнула на ніяке святкування, прислала Стаса, а не нашого водія - просто вкрай обурюює! Та на виду я аж свічусь від радості не показуючи свого роздратування.. Поглядом оглядаю присутніх за столом: мої Крофти, Кричевський, ще декілька незрозумілих людей (напевно якісь бізнес-партнери), і той кого я точно не очікувала і не чекала тут побачити - Михайло Труш.. Чоловік із грайливою та водночас огидною посмішкою оглядав мене із голови до ніг..По моєму тілу пробіглись мурахи - і це було вкрай неприємно! 
- Амеліє, ви як і завжди маєте чудовий вигляд! - аж піднявся із-за столу старий Труш, зовсім незважаючи на хлопця поруч зі мною та впевнено закроковував до мене.. Чорт, тут можна викликати охорону? Я взагалі не розумію, що тут забув цей збоченець? Батьки ніби схвалили моє рішення бути із племінником Кричевського, то що це в біса означає? 
- Вітаю! - стримано відповідаю я, ще міцніше тримаючись за свого супутника..
Труш підходить ближче та подає свою руку для привітання (де за планом він мав торкнутися моєї своїми огидними , бридкими, старезними губами, які точно не віщують звичайну ввічливість), але на моє щастя Стас швидко реагує та приймає його "щирі вітання" та тисне руку із словами:
- Ми також раді вас бачити містере Труш! 
Той невдоволено посміхається та повертається до свого місця, але полегшення від цього я зовсім не відчула, адже майже весь час відчувала його бридкі погляди на собі.. 
Моя матір також запросила нас до столу та познайомила із тими незнайомцями, які виявились досить доброзичливими та цікавими співрозмовниками.. Цими невідомими особами виявилась подружня пара Браунтів, десь в таких роках як і мої "любі" батьки.. І на відміну від решти гостів (я конкретно натякаю на одну особу) були привітними та цікавими у спілкуванні...З ними найчастіше я і розмовляла, адже мої батьки такі собі співрозмовники, а про Труша взагалі краще промовчу. Стас підтримав мої розмови, часто приобіймав мене за талію, ніби показуючи старому Трушу, що ця дівчина зайнята і тільки його.. Можливо звучить кумедно, але зрештою це трохи діяло, адже Михайло хоч і часто, але скоса споглядав на нашу пару..
- Амеліє, хоч я мало про вас знаю, але із побаченого, я можу сказати, що ви із Станіславом дуже хороша та підходяща пара! - із посмішкою промовила міс Браунт..
- Дякуюємо! - відповідаю щирою взаємністю та додаю:- Але ми точно незрівняємось з такою ідеальною парою як ви та міс'є Браунт..Можемо тільки захоплюватись і щиро заздрити:) 
- У вас ще все попереду, дівчинко моя! - прийнявши мої лестощі, відповіла міс Браунт та почала розмову із дядьком Стаса, який зовсім ненароком перебив нас своїми питаннями про бізнес..
- Принцесо не бажаєш, щоб я тебе викрав? А то скоро помру від нудьги! Та й цей старий Труш доводить до самих крайнощів! - раптом прошепотів мій супутник, ніжно погладивши зап'ясток моєї руки.. Моє тіло звичайно ж дивно на це відреагувало, але на моє щастя емоції на обличчі не змінились...Та зрештою, втекти звідси видається не такою поганою ідеєю.. 
- Ти вже мав давно це зробити і викрасти, щоб ніхто не здогадався, навіть я:) - пошепки підтримую його авантюру.. 
Хлопець задоволено посміхнувся та вставши із-за столу промовив:
- Дорогі присутні, вибачте, що перебиваю, але з вашої ласки, ми з моєю супутницею покинемо вас, звичайно, якщо вони не проти місіс Крофт? 
- Авжеж ні, з вами, Станіславе, моя донька у надійних руках! Якщо ваш дядько також не заперечує...
- Авжеж не заперечує! - різко перебиває Кричевський і додає:- Хай молодь розважається, я переконаний їм удвох набагато краще ніж у компанії людей, які говорять про бізнес:) 
- Щиро дякуємо! - піднімаюсь і я - Містере та місіс Браунт, була рада з вами познайомитись! Всього тільки найкращого! 
- І вам моя люба! - щиро посміхнулась жіночка.. 
- Гарно вам провести час із своїм..партнером! - крізь зуби мовив і Труш, та я навіть не подивилась у його сторону, на що мій недо хлопець швидко зреагував, та подякував замість мене! 
Станіслав:
Хоч і часто мені доводилось бачити обурення Амелії, та коли поруч з'являється цей Труш її личко наповнюється не тільки злістю, а й страхом..Ну справді, цей старий збоченець вже зовсім втратив здоровий глузд. Залицятись до молодої дівчини - це ж абсурд! А сподіватись на скоріше одруження - не менше як божевілля.. Та коли ми опинились в авто вона враз пожвавішала, мовляв, якби там не було Браунтів вона б просто померла від нудьги та напруги..
- А я? - хитро дивлячись на неї перепитав..
- Ну, ти - взагалі невід'ємна частина:) - з посмішкою відповіла та і додала:- Якби тебе поруч не було, був би Труш, а це огидно, дуже огидно. Тому дякую! 
Задоволено посміхаюсь та заводжу двигун..Якщо чесно вже навчився на ходу вигадувати різноманітні місця. Але сьогодні все дуже просто - парк! Коли зупиняюсь, то знову помічаю чудову посмішку дівчини, яка різко повертає свій погляд до мене та промовляє:
- Ти ніколи не припинеш мене дивувати! Кожне викрадення на новому місці! Ти навіть не уявляєш, як мені подобається гуляти в парку.. Неймовірно просто:) 
- Все заради вас принцесо:) - відповідаю, виходжу та відчиняю двері з її боку та подаю руку.. (Це вже ніби традиція якась. Вперше в житті включаю джентельмена перед дівчиною, ну в тому плані з поданням руки та відкривання дверей. Це в мене вперше..Але з Амелією мені хочеться поводитись зовсім по іншому ніж з тими дівчатами, яких я зустрічав. З нею все по іншому..) 
- Маю пропозицію..- раптово вигукую, але не договорюю до кінця, хочу побачити реакцію своєї супутниці..
- Яку? Сподіваюсь не руки і серця! - досить таки стримано відповіла та.. Навіть не здивувалась.
- Поки ні..Морозиво будеш? 
- Авжеж! Як гуляти без морозива? - радісно перепитує та..
Спочатку хотів залишити її чекати мене на лавочці, але з такою впертою дівчиною так просто домовитись не вийде! Тому обоє прямуємо до найближчого фургончика! Та тільки но підходимо, як помічаю недалеко від нього хлопців із своєї команди: Андрія та Тоху.. Антон привітно махає рукою, а його опонент стоїть набравши в рот води та різко побілівши! Отже пригадав нашу останню розмову..
- Амеліє, можливо знайдемо якесь інше місце? - перепитую, адже розумію, що зараз їй може бути вкрай неприємно бачити мою команду..після дечого..
- Ти боїшся? - натомість у відповідь запитує вона..
- Звичайно ні! Просто...не хочу, щоб ти себе ніяково почувала! 
- Боже, Стас! Ходімо:) - промовляє із посмішкою не перестаючи мене дивувати..Обожнюю її!