Глава 11

Станіслав:
Після такого екстремального дня, решта мого часу буквально перевернулася.. Ніколи б не міг подумати, що бачити дівчину щасливою настільки приємно...Чорт, це до біса приємно!  Та коли того вечора я повернувся додому, мить щастя моєї принцеси закінчилася щойно вона опинилась у своїх "рідних" стінах.. Щойно я опинився у своїй кімнаті до мене подзвонила Амелія..І щось моє нутро підказувало зовсім не позитивні зміни..
- Принцесо, ти вже встигла скучити за мною?? - першим починаю розмову..
- Стас, наш план котиться до біса..- досить таки тихо відповіла вона..
- В якому сенсі??
- Моя матір ніяк не заспокоїлась! І Труш прийде завтра знову! - сумно промовляє дівчина..( невже вона плаче??) 
- Амеліє, заспокойся! Я щось придумаю, дай мені кілька хвилин! - натомість обнадіюю я, та швидко кидаю слухавку..
Чорт, її батьки точно здуріли!! Проте на її щастя у моїй голові визріває досить таки непоганий план, а головне він точно відкине Труша на задній план.. Тому навіть не вагаючись швидко прямую до кімнати дядька..
- Оо, Стас, ти щось хотів? Як день пройшов? Бачився з Амелією? - випереджає мене він і першим ставить питання..
- А ви звідки знайте? 
- Не знав! Тільки тепер довідався! - хитро відповів той.. От же ж дядечко! Завжди знайде хитрий спосіб, щоб про все довідатись..
- Хах! Ваша взяла! І саме про неї я хотів поговорити! 
- Ну нарешті! А то я думав, що не дочекаюся! Все таки я не сумнівався, що дочка Крофтів заполонить твоє серце! Ти вже їй зізнався? - знову Кричевський випереджає всі події..
- Майже...- граю під його скрипку - Ми можемо завтра їх запросити до себе? Нам з Амелією треба вам дещо повідомити! - запевняю його..
- Авжеж, я вже телефоную містеру Крофту та запрошую їх усіх до нас додому! - бадьоро погодився дядько. Отже, зрештою він розуміє на що я так вміло натякаю! І здається він цьому радий не менше, ніж будуть раді Крофти.. Гаразд, поки що все йде за планом... Покидаю кімнату дядька і одразу ж дзвоню Амелії:
- Ну нарешті! Я вже гадав, що твій дракон-мама замкнула тебе у вежі та забрала телефон. Чому так довго? - обурююсь після довгих та пронизливих гудків..
- Була трохи зайнята..- байдуже відповідає вона..
- Оо, це означає, що ти не хочеш почути чудову новину? І тебе влаштовує завтрашня зустріч із Трушем? - цікавлюсь у дівчини.. І здається, що навіть через трубку телефону відчуваю як вона посміхається... Дивно якось, але факт! 
- Що ти придумав? - зрештою радісно запитала та.. От бачите, моя чуйка ніколи не помиляється! 
- Мій дядько запросив вас до нас додому - завтра! І там ми повідомимо, про наші фіктивні стосунки..Ну звичайно про їхню фіктивність знаємо тільки ми! І тоді твої батьки припинять наполягати на зустрічах із старим Трушем, бо в тебе вже буду я! - розповідаю про наш ідеальний план..
- Стас, ти мій рятівник:) Обожнюю тебе! - раптово промовила Амелія і одразу ж додала:- Ой, забудь, це я просто на емоціях.. (Ну так, так, я так і подумав!) 
- Все, тоді до зв'язку:) - збираюсь кидати трубку, як дівчина встигає вчасно мене зупинити:
- Чекай, але ж ти обіцяв, що завтра розповіси про те парі. Забув? Чи гадав, що я так просто це все залишу? 
От же ж дівчинка на мою голову знайшлась. Так, я мав надії, що зрештою вона не нагадуватиме мені про те парі! Але здається, я дуже помилився! 
- Ну не будемо ми, "двоє закоханих" довго сидіти з родичами за столом! Ближче до вечора я знову тебе вкраду і про все обов'язково розповім! 
- Вкрадеш? Знаєш, з кожним разом я все більше і справді відчуваю себе принцесою, яку викрадає поганий лицар! - жартуючи промовила вона..
- Поганий? Ну якщо моя допомога - це погано,  то так, я жахливий лицар! Вибачте моя принцесо! - насміхаюсь і я..
- Гаразд мій недо лицарю, побачимось завтра! На добраніч! - на прощання говорить Амелія..
- На добраніч, принцесо:) - прощаюсь і я, прислухаючись до звуків кинутого дзвінка...І якось враз стало трохи самотньо! Чорт, з появою цієї дівчини у моєму житті відбуваються якісь кардинальні зміни... Чи допомагав би я комусь взагалі, якби не вона? Напевно, що ні! Тільки б посміявся і сказав, що це не мої проблеми! 
Амелія:
Нарешті! Нарешті мій ранок обіцяє бути не таким поганим.. Звичайно я б не назвала наш план із фіктивними стосунками дуже вдалим, але зрештою це краще ніж дивитись на те, як старий збоченець дивиться на тебе зовсім не так, як би мав дивитись 60-ти річний дідуган.. І гадаю, це врятує нас обох! Можливо за стільки часу моя душа не страждатиме через примхи батьків і нарешті буде врятована.. 
Оскільки це має бути цікавий деньок, особливо вечір, де я зрештою дізнаюсь все про те дивне парі, то і мій вигляд має бути хоч трохи особливим.. І якщо моя пам'ять мені не зраджує, а вона рідко коли мені зраджує, у кімнаті Стаса я бачила доволі таки багато різних кубків, нагород, медалей, а основне - великий золотий кубок-м'яч, і одже суто з логіки - він 100% футболіст, тому швидше за все, що парі стосувалось саме футболу. (Нічого ж оригінальнішого ці хлопці точно не могли придумати. Ну але звичайно я можу помилитись!) Тому з висновків мій лук на сьогодні: білі кеди, довга джинсова спідниця і топ чорного кольору... Додала трохи прикрас, макіяж, і нарешті спустилась до батьків, які також були при параді, і повинна визнати у дуже хорошому гуморі. Дивно, що їх не засмутила ідея відмінити зустріч із Трушем, але напевно вони очікують на значно більше від нас із Стасом, і звичайно що цього отримають..
Буквально через деякий час ми опиняємось у будинку Кричевських, де нас радо зустрічає Олександр та його любий племінник.. Стас швидко орієнтується і при привітанні цілує мене у щічку, на що багатозначно реагують задоволені батьки..   
- Проходьте любі гості. Міс Крофт, ви і ваша донька, як завжди маєте приголомшливий вигляд. Містере Крофт, я навіть заздрю, що з вами живуть такі чудові дівчата..- з посмішкою промовляє Кричевський, запрошуючи всіх до столу..
- Я і сам собі заздрю! - задоволено відповідає мій батько.. Та невже? Я просто не можу слухати цю брехливу маячню...
Зрештою, ми сідаємо за стіл. Стас сідає поруч, і раптово стукає по келиху шампанського привертаючи увагу присутніх: 
- Містере та місіс Крофт, дядьку, ми з Амелією маємо для вас хорошу новину.. 
На цьому моменті я почала хвилюватись. А якщо вони не повірять? Якщо ми не зможемо настільки вправно зіграти закоханих? А якщо..? Попри це, я відчула, як хлопець взяв мою руку, щоб підтримати, і насправді для мене це було дуже важливо! 
- Станіславе, що за новина? - відгукується моя матуся - Амелія нічого нам не розповідала..
- Мам, просто не було слушної нагоди. Та й ми хотіли розповісти про все разом! - запевняю я..
- Ну так не тягніть! - підбадьорює містер Кричевський.. Невже він здогадується про що буде йти мова? 
- Скажу як є, ваша донька дуже мені сподобалась. Точніше, я закохався і коли зрозумів, що все це взаємно..Словом, ми почали зустрічатись!  - вміло набрехав мій хлопець..Який же ж він молодець! Я б точно запиналась на кожному слові і нам би не повірили! А він вміло про все розповів, навіть я на секунду повірила.. 
- Це чудова, прекрасна новина діти мої:) - радісно скрикнула моя матір. Так, перша повірила.. Що скажуть наступні?? 
Батько тільки усміхнувся та схвально кивнув головою..Гаразд, для нього це також хороша реакція.. А ось дядько Стаса відреагував просто найкраще:
- А я знав, знав! Моєму племіннику ти зірвала дах з першого погляду! Ви чудова пара! Тому пропоную за це і випити! 
Оце так промова. Що він там сказав? Зірвала дах з першого погляду? Ох, а мій любий хлопець у цьому не зізнавався! Цікаво, дуже цікаво! 
Ближче під вечір всі були у цілковитому "порядку". Випили вони не тільки шампанське за таку прекрасну новину, а й багато різних алкогольних напоїв. Кричевський щедрий у такому плані, заради щастя племінника не гріх було і випити.. Мої батьки також дозволили собі пристойно набухатись: мама ще поводилась нормально, а от мій батько та дядько Стаса вже обіймались, як рідні свати, плануючи наше майбутнє весілля... Отже, зрештою, план вдався і наші родичі повірили у всю цю маячню..
Раптово мій так званий хлопець піднявся із-за столу, допоміг встати і мені і це означало тільки одне - настав час викрадення..
- Принцесо, я готовий тебе викрадати! - той тільки підтвердив мої думки та привернув увагу наших дорогих родичів, які ніяк не могли нарадітись за своїх любих дітей:
- Містере та місіс Крофт, з вашого дозволу, я забираю Амелію на побачення.. Постараємось повернутись не пізно! 
- Станіславе, якщо вона з вами, то я спокійна! А повертайтесь коли заманеться, вам же ж не по 17 років:) - радісно погодилась моя матінка.. Ну так, якщо висловлювати свою думку я не маю права, а як ось ходити на побачення, то нам уже не по 17. Нормально так живем! Мені не звикати!