Глава 10

Амелія:
Коли я розповіла про все Стасу, стало навіть трохи легше існувати! Але дитяча образа та біль не минула! Хлопець дивився на мене із великим здивуванням в очах, там було ще щось: він жалів мене? Співчував? Оо, ні! Жалості мені не треба! Я ненавиджу коли мені співчувають! 
- Не дивись так на мене! Я не мала тобі цього розповідати! - встаю із його авто і хочу кудись відійти, як він знову дозволяє собі мене зупинити..
І ми знову опиняємось занадто близько один до одного.. Із сльозами на очах я дивлюсь у його темні очі, що пропалюють мене з кожною секундою все більше і більше..
- Амеліє,  мені справді дуже тебе шкода, але співчувати тобі я не маю права. Можу тільки сказати, що ти дуже сильна дівчина і будь впевнена, що з усім впораєшся!! 
- Ти хоч сам віриш у те, що кажеш? Як мені впоратись із власними батьками? - питаю з безнадією в очах, відвертаючи погляд..
- Хей! - одразу ж реагує той, примушуючи знову дивитись на нього - Дивись сюди! Я не вірю, що ти так просто здашся! 
- А що мені лишається?? Хіба що ти на деякий час зіграєш роль мого хлопця і я справді матиму можливість придумати хоч щось.. Але це дурість! - іронічно сміюсь із свого дурнуватого плану..
- А можливо вже і не така дурість! - якось задумавшись промовив хлопець і додав:- Нам обом підуть у плюс фіктивні стосунки..
- Ти ж так жартуєш??
- Та ні, послухай! Нам обом потрібен час: тобі щоб втекти від батьків, а мені щоб задовольнити вимоги дядька та нарешті розібратись із тим дурнуватим парі..- відповідає Стас, все таки зізнавшись, що зіграв на мене парі.. Я ж у цьому навіть не сумнівалася, такі вони ті хлопці..
- Оо, то нарешті ти визнаєш, що то було парі, а не привід запитати, яка година? - запитально піднімаю брову..
- Гаразд! Але повинен визнати, що зрештою мені пощастило, що Андрій не вибрав якусь ботанку.. 
- Угу, і доля вирішила зіграти з нами в поганий жарт і зробити саме тебе моїм нареченим! - саркастично підтверджую сказане..
- Але погодься, це доля принцесо:) - вдоволено підморгнув той..
- Ти краще розкажи про те ваше парі, і хто цей Андрій?? - зупиняюсь на тому, що поки цікавить найбільше.. А потім знатиму кому ввічливо пояснити, що нормальні хлопці парі на дівчат не грають! 
- Давай краще завтра, вже не тільки розкажу, а й покажу! Так дізнаєшся чого коштує для мене те парі!! - пропонує хлопець, ну а мені не залишається нічого, як просто погодитись...
- То які умови наших фіктивних стосунків??- запитую, нарешті додумавшись звільнитись від "пут мого хлопця"..
Той тільки задоволено посміхнувся та відповів: 
- Навіщо нам ті умови принцесо?? Ми і без цього впораємось, а умови можемо і на ходу вигадати! 
- Гаразд, але зрештою я маю одненьку умову - наголошую на своєму - Не торкайся мене коли тобі заманеться! Тільки якщо поруч будуть батьки, твій дядько ну або інші люди! 
- Амеліє, ти хочеш щоб я зав'язав собі руки?? - жартує натомість він..
- Інколи це тобі не завадить! - запевняю його і додаю:- Чи я настільки тобі подобаюсь, що ти не можеш тримати себе у руках?? 
- Ти щось плутаєш принцесо! Ти не хочеш, щоб я тебе торкався, бо боїшся що ще більше в мене закохаєшся! - самовдоволено відповідає Стас. От же ж шкура ходяча, таке як вигадає!! 
- Нууу, продовжуй тішити своє самолюбство! - з посмішкою тепер підморгую і я..
- Ну то що моя кохана дівчинко, стрибнеш зі мною на канаті?? - щось зовсім не за те, раптово згадав цей божевільний хлопець..
- Не стрибну! Хочеш іди сам! (Не збираюсь я настільки жертвувати своїм життям. А якщо ми розіб'ємось?) 
- Ну ні, таке зі мною не пройде! Обіцяю, що міцно триматиму тебе принцесо! Жодна королівська волосинка не постраждає! Чи ваша милість боїться? - починає мене брати на слабо.. Як же ж я ненавиджу коли тиснуть!  
- Де гарантії, що ми не розіб'ємось? - перепитую насамперед про безпеку..
- Я обіцяю тобі! 
- І гадаєш це мене має переконати? Твоя обіцянка?? Стас, не сміши мене! 
- Дивись! Якщо тобі не сподобається, то наступного разу йдемо куди захочеш, а якщо ж навпаки - сподобається, тооо..з тебе поцілунок! - посміхаючись промовляє цей дурник. От же ж він, всюди знайде для себе якусь вигоду! 
Здаюсь і видихаю! Той бере мене за руку (якось він дуже швидко вживається у роль мого хлопця) та веде до місця моєї смерті.. Тільки но дивлюсь на висоту з якої ми стрибатимемо, аж волосся дибки стає! Цей божевільний хоче мене зі світу зжити чи як?! 
Буквально через кілька хвилин ми стоїмо повністю одягнуті у спеціальний одяг для такого екстремального виду спорту, тим часом як мої коліна помітно трусяться.. Раптово Стас опиняється по заду мене та охоплює мою талію своїми руками, шепотом промовляючи:
- Амеліє, твоє тремтіння чують люди навіть на іншому кінці мосту.. Невже ти так боїшся?? 
- Кричевський замовкни! Я обіцяю, якщо виживу, то точно тебе вб'ю! 
Я інтуїтивно відчула його посмішку..Ну так, кумедно спостерігати за людиною, яка сильно налякана. Це ж така забава! Раптово я відчула, як хлопець сильніше стиснув мене у обіймах, і це означало тільки одне - "Готуйся, ми стрибаємо!" Від страху я заплющила очі, і тільки те й відчула, як повітря огортало нас повністю, коли ми падали до низу.. Проте я навіть не кричала, тільки сильніше стиснула руку Стаса, а потім зрештою наважилась розплющити очі.. Ми досі звисали над мостом, і на мить мене осяйнула думка: "це того коштувало".. Мій подих просто перехоплювало, тут було неймовірно гарно! Ми обидвоє мовчали, насолоджуючись цим моментом.. Може серце ще й досі грюкало від хвилювання та адреналіну, що вирував у моїй крові.. Хлопець ще й досі тримав мене міцно, зрештою не збрехав - я у безпеці! Буквально ще кілька хвилин ми висимо у повітрі, проте потім нас піднімають до моста.. Через деякий час, коли моє дихання відновлюється і знову повертається здатність говорити  я підходжу до Стаса і дякую, просто дякую йому за те, що він змусив мене стрибнути.. Той тільки посміхається, заправляє пасмо волосся за моє вухо та приобіймає за талію...
- Що ти..? - все, що вдалось мені зв'язати до купи, коли я раптово відчула, як губи хлопця повністю накрили мої, а потім їхній шепіт заглушив всі можливі думки:
- Я виграв принцесо:)