4. Час розплати

Потроху все починало налагоджуватись: МегаБанк знову почав працювати у звичному режимі; платоспроможні користувачі уже повернули втрачені файли, а Василь насолоджувався багатством та славою.

«Кібератаку успішно побороли, але це ще не кінець. Департамент кіберполіції Національної поліції України  уже взявся за розслідування справи.

Той, хто створив вірус Hrach буде знайдений і покараний», — висвітлювалось у всіх новинах, рекламувалось у кожній соціальній мережі.

Василь тим часом спокійно попивав дорогущий чай, спеціально замовлений з Індії, та "залипав" у новесенькому ґаджеті, підшукуючи собі найновітніше «залізо» (його старий комп’ютер виглядав не солідно для такого крутого хакера як він).

— Не солодко  прийдеться винуватцю, — зітхнула жінка. — І приходить комусь така нісенітниця в голову. Добре, що ти синку розумієшся на цьому і допоміг.

— І не говори, —  хитро посміхнувся хлопець, смачно сьорбнувши гарячого чайку.

Шум та крик на сходовому майданчику відвернули сім'ю від вечері. Жінка виглянувши, відчинила двері та схопилась за серце. Чоловіки у формі скрутили Миколу та тягли до виходу. Хлопчина пручався та повторював тільки одну фразу: «Це не я. Це не я».

— Не пручайся, синку, — спокійно промовив старший офіцер. — Від вірусу тягнеться слід до ІР твого комп’ютера.

Почувши ці слова Микола завмер та поглянув убік, де біля матері у дверях уже стояв Василь.

— Буває, — одними губами прошепотів колишній товариш і хижо посміхнувся.

***

Василь Пилипко продумав усе до найменшої дрібниці. Але все-таки не звернув уваги на один незначний нюанс: код вірусу міг піддаватись змінам та доповнюватися новими складовими  від кожного пропущеного через нього файлу. І ці зміни відбулися — Hrach навчився знаходити потрібну інформацію в мережі та керувати нею, і не тільки…

— Я не дозволю, щоб усе так було, — метався по карантині Hrach. — Голубоока так і не отримала свої файли назад. Вона все ще картає мене. А той хлопчина насолоджується свободою. — Хробак дивився на фото дівчинки, що так само як і він були замкнені у створеній Василем в'язниці.

Можливо вірусу не під силу щось змінити, але не Hrach-у — він уже знав, що потрібно зробити.

***
Через місяць призначили суд над Миколою. В судову залу прийшло багато люду, й Василь також не оминув цього дійства. Він потішався зі своєї хитрості. Скільки кіберполіція не «рилась», нічого крім доказів, залишеними Василем проти товариша, не могла знайти. Усі аргументи свідчили проти Миколи, а сам хлопець мовчав.

— Всім встати. Суд іде, — наче грім для Миколи пролунали ці слова. Хлопець зіщулився в очікуванні. Він знав, якщо його визнають винним — тюремної камери йому не оминути. Не раз проскакувала думка розкрити справжнього злочинця, але навряд чи йому повірять (героїв не судять), та й Микола не хотів руйнувати життя Василеві — з них двох тільки перший розумів значення слова «друзі».

Судове засідання для Миколи тяглось дуже довго. Кожне слово, кожен звук змушували його серце стискатись. Він сидів з похиленою головою, він не бажав дивитись в очі зрадника, в очі того, кого вважав справжнім другом, того, кого любив наче брата, того, кому пробачав усі вибрики та нахабне ставлення.

— Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження,  яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 112345678540123456 від 19.06.2021, за обвинуваченням Корнія Миколи Дмитровича, 2002 року народження, уродженця м. Київ, громадянина України, з неповною вищою освітою, студента приватного вищого навчального закладу «Університет економіки та підприємництва», не одруженого, не працюючого, який зареєстрований та мешкає за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, будинок 30, квартира 5, раніше не судимого у вчиненні кримінальних правопорушення, передбаченого частиною. 1 статті 361 та частиною. 1 статті 361-1 Кримінального кодексу України.

На початку травня 2021 року у Корнія Миколи Дмитровича, який обізнаний та має навички у сфері роботи з комп`ютерним програмним забезпеченням, виник злочинний умисел на створення шкідливого програмного забезпечення Hrach, призначеного для видалення всієї інформації з комп’ютерів користувачів та системи акціонерного товариства «МегаБанк», з подальшим її зберіганням.

Суд в обличчі головуючого судді Олександра Миколайовича Борщенка ухвалив Корнія Миколу Дмитровича визнати .... —
слово «винним» повисло в повітрі, адже в цей час усі електроні пристрої в судовій залі зашуміли, затріщали, і з усіх колон звучав запис розмови двох хлопців:

«— Васю, може не треба?

— Цить, кажу тобі.

— Тебе за це посадять. Не роби цього, будь ласка.

— Не каркай під руку. Тебе ніхто не тримає. Вали звідси, боягуз!

— Я не боягуз. Просто...

— Просто, Миколо, ми таке бабло заробимо, коли все вигорить.

— А якщо...

— Готово!»

Усі присутні розвернули свої погляди до Василя, який до кінця не міг зрозуміти, хто ж зміг його перехитрувати.