3. Кібератака та її подолання

—  Мам, підкрути, — пробубонів Василь, сидячи у кухні та наминаючи свою вечерю.

Жіночка років сорока взяла пульт та ввімкнула звук на телевізорі, де саме транслювались вечірні новини.

«Сьогодні зранку новітній вірус, якого характеризували як хробак-знищувач Hrach, проник у систему Мегабанку. Знищив уже більш ніж половину усієї інформації банку та його філій по всій Україні. Програмісти та IT-адміністратори не в силі його подолати. Спеціалісти висунули припущення, що це може бути найбільшою кібератакою на території України, і якщо її не зупинити, то і за її межами. Керівництво банку розшукує тих, хто зможе розв'язати їхню проблему. За це вони пропонують винагороду у розмірі трьох мільйонів гривень.

Копію коду вірусу під назвою Hrach, можна отримати за вказаною на екрані електронною адресою. Сподіваємось, що талановите населення країни врятує мережу від Hrach-a».

Вася полишив вермішель з сиром та побіг до своєї кімнати, уже у дверях крикнувши мамі: «Дякую!»

Комп'ютер він залишав завжди увімкнутий, щоб не втрачати час на завантаження. У відкритому браузері відкрив вкладку зі своєю електронною скринькою та написав листа на побачену адресу з проханням прислати копію коду вірусу, щоб спробувати розшифрувати його.

Йому не потрібно було цього, адже вірус, як і його антивірус давно збереженні на комп’ютері, але усе це необхідно для прикриття.

Звук будильника розбудив хлопця. На циферблаті висвітлювалось восьма година ранку. Він потягнувся за ґаджетом і набрав номер телефону, який йому прислали  разом з кодом вірусу.

— Доброго дня, я знайшов спосіб знешкодити вірус і не тільки, — втомленим голосом промовив Василь  у слухавку, імітуючи втому від нічної праці над антивірусом. Він швидко назвав свої прізвище, ім’я та адресу.

Через пів години чорний автомобіль уже чекав на хлопця біля під'їзду, щоб забрати в головний офіс постраждалої компанії. Для них він був шансом на розв'язання проблем, вони для нього — способом непогано заробити.

***

Вірус розривався між інстинктом пожирати та бажанням зупинитись, перестати шкодити. Hrach з полегшенням видихнув, коли до нього у систему банку спустився маленький лицар у срібному вбрані, але замість меча, який мав відрубати голову вірусу, у його руках було щось схоже на пилотяг, що засмоктував хробака всередину. Великий тунель, яким летів вірус униз, мав страшний і похмурий вигляд, до тих пір, поки Hrach не побачив терабайти інформації, що пропливала у протилежний бік.

«Я не знищив їх, вони повертаються! — Радів вірус. — Моя совість чиста».

Коли коридор закінчився, вірус приземлився в чорній кімнаті. Страх більше не підступав до нього — Hrach-a тепер чітко розумів хто він і де знаходився. Карантин — місце, куди поміщають усі віруси. Але це був не звичний карантин, а його особистий. Тут розміщенні усі файли, які він, як думав, знищив. Василь спеціально запроторив його сюди, хакер мав ще багато підлих планів на подальшу долю Hrach-a. Та хробаку було байдуже — головне, щоб голубоока дівчинка отримала свої файли назад.

Час у карантині тягнувся дуже повільно, і це пригнічувало вірус, але ще більше гнітило те, що за цей період з карантину повернулась тільки інформація банку. А файли голубоокої манюні та інших користувачів припадали віртуальним пилом.

***

«Гарні новини! Шістнадцятирічний хакер, Пилипко Василь, зміг подолати вірус Hrach, що атакував систему МегаБанку, а також багатьох пересічних громадян. Керівництво банку винагородило хлопця трьома мільйонами гривень і допомогло запатентувати за Василем антивірус під назвою Vas'hak.

Усі хто постраждав від цього вірусу, або хоче захиститись від чогось подібного в майбутньому, можуть звернутись за вказаним на екрані посиланням та придбати антивірус, який відновить повністю систему та поверне втрачені файли», — говорило на всіх теле- та інтернет-каналах.

Новини про шістнадцятирічного хакера, що врятував електронний світ розлетілись майже моментально — Василь став популярним та багатим. Антивірус Vas`hak коштував дуже дорого, але його все одно купуватимуть (хоча й не всі).

— Вась, вітаю! Ми зробили це, — посміхнувся Микола, зустрічаючи друга біля під’їзду, після вручення грошової нагороди та грамоти.

— Не МИ, мій недалекий друже, а Я! — гордовито промовив Василь, протягуючи купюру номіналом одна тисяча гривень товаришу, додав, посміхаючись: — Тримай. За оренду комп’ютера.

Микола лиш покрутив у руках гроші та повернув хлопцеві: — Не потрібні мені твої. Це твоя заслуга.