Ранок

Віруня.

Наступного ранку знову хотілося жити. Жити, не дивлячись на те, що календар жадібно перегорнув літо. На порозі стояла осінь. Мудра, зважена, переливалася барвами тепла та надії.

Віруня живо взялася до роботи у своїй рекламній майстерні. Переглянувши всі замовлення, відібрала кілька проектів для себе, а решту передала іншій команді.

Через кілька днів надішле пропозицію, а там - гляди роботи буде з головою. Не буде часу на сум та мізерність.

Недавні спогади про Влодка потроху вщухли. Віруня не розуміла спочатку чому, а потім й забула про них зовсім. 
Усередині, наче запрацював новий механізм, який давав їй нову енергію. Їй було самотньо, але по-доброму. Те, що саме потребував її спантеличений стан.

Весільна сукня була успішно продана. На зароблені кошти Віруня зробила невеличкий ремонт. 
Обновила все, що не приносило радості - темні, бордові штори замінила на світлий беж. Купила круглий обідній стіл з м’якими зручними кріслами з квітковим орнаментом - темно-червоним на коричневому тлі.

Велика синя ваза, з улюбленими півоне-подібними трояндами прикрасила завершену роботу.

«Квітка» - була символом дяки самій собі, що вистачило сили духу на нове життя.

—Ех дівче, та з тебе ще будуть люди! - підбадьорила себе.

Увечері переглядаючи замовлення, її зацікавив одне столичний дизайнер, який мав великий бюджет, але кілька дивних умов співпраці, один з них - проект мав бути представлений у їх головному офісі Польщі та самим власником агенства. Інтрига запустилася. Віруня взялася до праці. 
Днів залишалися зовсім мало.