Брати Беккети: рубіж і жертва ("Тихоокеанський рубіж")

1
На обрії — грім, і тривога в очах,
Кайдзю піднявся з глибин, наче жах.
Брати Беккети — пілоти в броні,
З'єднані розумом, серцем в одній.
2
Їх єгер — "Джипсі Дейнджер", мов меч,
Сталевий гігант, що прорубує теч.
Янсі і Райлі — як двоє вогнів,
В єдності дій — без страху, без слів.
3
Гостроголовий — чудовисько з тіней,
З пащі — кислотний потік вогняний.
Він рвався до міста, до світла, до снів,
Щоб стерти на попіл людських берегів.
4
У кабіні — пульс, синхронний, живий,
Брати — як одне, як ритм бойовий.
Та в серці Янсі — тривожний порив,
Він відчув щось темне, щось люте, зловив.
5
Удар — і тріщить броня на плечі,
Кайдзю — мов буря, що рве кулачі.
Янсі кричить, та зв'язок вже рветься,
Його розум — в тумані, душа — розплетена.
6
Райлі в паніці — сам у бою,
Він тягне важіль, стискає броню.
Та брат вже мовчить, вже не чує, не йде,
Його світ — у спалахах, вогонь і ніде.
7
Янсі загинув — у розриві зв'язку,
Його тіло — в глибині, в сталевім куску.
Райлі — живий, але серце мов лід,
Без брата — мов тінь, мов зламаний щит.
8
Він вийшов із єгера, мов тінь без душі,
Очі — порожні, мов ніч на межі.
Світло — не гріє, і голоси — глухі,
Лиш пам’ять про Янсі — в думках, у тиші.
9
Минали роки, та рубіж не мовчав,
Кайдзю вертали, як буря, як жах.
Райлі — у тіні, у страху, в вині,
Та світ потребує героїв в броні.
10
Він знову ступив у кабіну важку,
З новим пілотом, з надією в руку.
Та Янсі — у ньому, у кожнім ривку,
У кожнім ударі, у кожнім крику.
11
Гостроголовий — лиш перший із зла,
За ним — ще десятки, ще хвиля й хвиля.
Та Райлі — стоїть, як скеля в грозі,
Бо пам’ять про брата — в його кожній дії.
12
Він бився за Янсі, за місто, за світ,
За кожну дитину, за кожен привіт.
Його єгер — мов лють, мов вогонь, мов меч,
Що ріже крізь темряву, крізь страх і теч.
13
І кожна перемога — як сльоза в очах,
Бо Янсі не поруч, лиш в пам’яті, в снах.
Та Райлі — не падає, не йде назад,
Бо брат — його сила, його зоряний лад.
14
Він став легендою, став рубежем,
Що тримає світ на сталевім плечі.
І кожен, хто чує про битву й про жертву,
Знає: братство — це сила, це серце, це твердиня.
15
У музеї — єгер, мов тінь із часів,
А поряд — два імені, два голоси.
Янсі — герой, що пішов у вогонь,
Райлі — той, хто не згас, хто став оборон.
16
І діти питають: "А хто був той брат?"
"Той, що не злякався, що став на захист всіх хат."
"Той, що загинув, щоб ми жили в мирі,
Щоб світ не згорів у кайдзю-вирі."
17
І Райлі мовчить, та в очах — вогонь,
Бо пам’ять — не слово, а вічний дзвін.
Він знає: Янсі — не просто ім’я,
Це серце рубежу, це братська сім’я.
18
Коли знову кайдзю підніме свій крик,
І світ затремтить, і зникне відлік,
То єгер знов вийде, і в ньому — два духи,
Два брати, два голоси, дві руки.
19
Бо смерть — не кінець, а початок шляху,
І братство — не тіло, а віра й відвага.
Янсі — у небі, у хвилі, в броні,
А Райлі — на землі, в кожній новій війні.
20
Так рубіж стоїть, і не падає світ,
Бо братська любов — це незламний щит.
І в кожнім ударі, в кожнім ривку
Живе Янсі Беккет — герой у віку.