Вірші про героїв що живуть у кіно
«Анжеліка: пісня непокори» (Анжеліка)
Венчана блиском, та не коронами,
Анжеліка — дівчина з тінями —
В світло народжена, в гріхах вихована,
Вільна душею, але поневолена.
Шепіт дворів, перли у волоссі,
Обіцяли їй щастя у розкоші.
Та не прийняла покірність як подих —
Шукала себе в гіркості й холоді.
Жах і палання — її весільна мить,
Жоффреї де Пейрак — мов полум’я й лід.
Чоловік не з масок, не з придворної гри,
А з розуму, вогню, науки й руки.
Коли світ зрадив, він став її міцністю.
Та й його зламали — зрадою, підлістю.
І вона пішла — вулицями горя,
Несе у серці незгасле «чому я?»
Париж, як пастка, тремтить у її тінях,
Її хода — скандал, її погляд — крига.
Мужність — не титул, не зброя, не захист,
Це коли ти палаєш, але не зникла.
Була куртизанка, була революція,
Торгувала тілом, щоб купити надію.
Діти в обіймах, чужі кораблі,
Історія її — сповнена багряної брехні.
Анжеліка — сіль і вогонь, і вода,
Жіноча відвага, що йде по слідах.
Вона — не роман, а постійне «протягом»,
Коли серце — буря, а світ — спотворення.
І все ж — вона любила, і вірила, йшла,
В пустелі, у лісі, під судом небес.
Її голос — вічність, її жест — молитва,
В палацах, в шрамах, вона завжди жива.
Відредаговано: 14.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
