Вірші про героїв що живуть у кіно
Пил доріг на Татуїні (Обі-Ван Кенобі)
На піску — мов вічний свідок —
життя спалахнув без вигук.
Обі-Ван мов тінь в пустелі,
носе гріхи — без мети, без цілі.
Колись він — майстер, світло й гнів,
тепер — мов привид серед снів.
Учень загублений навік
став ворогом, став болем всіх.
Анекін, той хлопчик з мрій,
що зірку мав в душі живій,
тепер в броні, мов храм вогню —
Дарт Вейдер вічний у смутку, сну.
Чи винен вчитель, що не зумів
спинити темряви порив?
Чи винен учень, що шукав
любов, а втратив — і став злом сам?
Лея — малеча, дух і грань,
що сяє крізь імперську тьму й рань.
У неї — батько не живий,
а матір — тінь у спомин мій.
Та не згасає її зір,
вона як свіча, коли весь мир
втрачає дім, втрачає суть —
і Лея йде крізь біль у путь.
Ріва — охоплена вогнем,
в дитинстві втрачена мечем.
Помста — єдина їй межа,
але в душі — жива сльоза.
Вона шукала лише звук:
що хтось згадає давній стук,
що хтось притисне біль до грудей —
але навколо тільки людей…
які мовчать, бо страх веде —
і кров дитинства не мине.
Обі-Ван стоїть один —
пил у плащі, мов сірий сплин.
Він пам’ятає кожний крик,
що лине з минулого — як рік.
Татуїн — як рана жива,
що не стихає, не зника.
І в кожнім зоряному сні —
Обі-Ван кличе: «пробач мені».
Бо він не вбив — і не спас,
бо вибір завжди — тінь і час.
Бо всі вони — герої, тіні —
які жили в зірках чужині.
Відредаговано: 14.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
