Реквієм Таргарієнів: пісня полум’я і тіней (Дім дракона)

Рейніра, королева вогню і надій,
Згоріла не ззовні — всередині мрій.
Зради торкнулась, як льодом вогонь,
У вогненній бійні — без честі й сторонь.

Її син Люкейр — мов вітер у небі,
Вхагар із тіней його взяв у потребі.
Злетів — не повернувся, мов юний метеор,
В повітрі залишив лиш кривавий узор.

Джайкеріс — спадкоємець, мов твердь і закон,
Зник у морських хвилях — немов захист і стон.
Меч не торкнувся, але битва вогню
Забрала його — як в легенді нічну.

Принц Деймон — мов тінь у бою,
З Еймонтом зустрівся у небесному краю.
Впали вони — мов комети з висот,
У небі зійшлись, лиш вибух і льот.

Принц Ейґон — Зелений, корона і страх,
Прокинувся в троні, з поразкою в прах.
Його тіло — зломлене, душа — мов лід,
А царство палало, як брехні слід.

Еймонд — із Вхагар в пітьму полетів,
Відплату хотів, та сам і згорів.
Коли Деймон із тіней спрямував свій меч,
Зустріч була — як кінець усіх реч.

Гаелла, малятко з домом вночі,
Померла у вежі — без світла й свічі.
Дитя, що не бачило миру в житті,
Пішло — мов пожертвуване у злі.

Ейґон II — король без слави в кістках,
Смерть прийшла — отрута в келихах.
Його спадок — не трон, а згарище мрій,
А тіло — мов камінь без форм і надій.

Гелена — королева, що світ заплутала,
У розумі зради — від болю сплутала.
Потрапила в прірву — не тілом, а сном,
Своїх дітей втратила й потонула в вогні й вином.

Джофрі — юнак із палаючим серцем,
Загинув, літаючи — в небеснім герці.
Зірвався з дракона, мов блискавка вниз,
Його крик — останній в родинний розпис.

Принц Балон — лиш згадка в ряду,
Його долю забрали мечі без сліду.
Ніхто вже не пам’ятає вогню,
Лиш розсипаний попіл в великому сну.

Даєрон — наймолодший, загинув в полях,
Від руки повстанця — ні трону, ні шлях.
Лиш дим над замками, що впали в пітьму,
Й його ім’я зникло у вічній тривожній тишу.

Джейна — королівська донька мов сніг,
Втоплена в змові — на тілі ні книг.
Пішла не героїнею, мов у пісні —
А зникла між страхом і розривом істин.

І весь їхній рід — вогненна печать,
На троні не сила, а біль і невдач.
Занепад Таргарієнів — не тільки війна,
А прокляття на кров, де була лиш вина.

Ніхто не залишився — одні лиш імена,
Що світло і полум’я тримали в стіна.
А Танок Драконів — пісня без кінця,
Про владу, що палить — і серця, й лиця.